|
| |
|
Главная -> Экология
Додаток 1. Переработка и вывоз строительного мусораРішення про розробку Енергетичної стратегії України прийнято за сприятливих соціально–економічних умов. Стан вітчизняної економіки характеризується закінченням соціально–економічної та фінансової кризи, стабілізацією та переходом на шлях зростання і розвитку. Необхідність розробки Енергетичної стратегії України зумовлено непересічним значенням, яке має енергетика в сучасних умовах. Вона забезпечує життєдіяльність усіх галузей національного господарства. Від енергетичної складової значною мірою залежить рівень добробуту, взаємовідносини людини і природи. Енергоозброєність та енергоефективність економіки в сучасному світі є важливими показниками рівня розвитку держави, стану її національної безпеки. Українська енергетика перебуває зараз у тяжкому стані, зумовленому, зокрема, тим, що в неї протягом майже двох десятиліть не провадилось відчутних інвестицій. До проблем в енергетиці, які потребують негайного вирішення, належать: раціональне забезпечення країни паливно–енергетичними ресурсами, стабілізація та збільшення обсягів їх власного виробництва, суттєве підвищення рівня енергетичної ефективності та енергетичної безпеки, зменшення впливу енергетики на довкілля. Енергетична стратегія України визначає наступні основні геополітичні, економічні, екологічні та інші умови середовища функціонування національної енергетики, напрями вирішення головних проблем її майбутнього розвитку, умови і показники ефективного функціонування та розвитку галузей ПЕК на період до 2030 року та дальшу перспективу. 1. Головними цілями та кінцевою метою Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та дальшу перспективу є докорінна перебудова національної енергетики на засадах передових технологій, підвищення її енергетичної та економічної ефективності до світового рівня, забезпечення ринкових умов та екологічних вимог її функціонування, енергетичної безпеки, сталого, надійного, безпечного й ефективного енергопостачання галузей економіки та соціальної сфери. Внаслідок цього має бути забезпечений енергетичний базис для досягнення найвищого пріоритету економічного розвитку країни – підвищення якості життя її громадян до рівня світових стандартів. 2. Паливно–енергетичний комплекс України був сформований як складова частина ПЕК СРСР і тому не відповідає вимогам до енергетичного комплексу незалежної держави. Навіть за умови відсутності економічних кризових явищ ПЕК і енергетичне господарство в цілому потребують на докорінну перебудову. 3. На сьогодні стан усіх без винятку галузей ПЕК характеризується наслідками кризових явищ, зумовленими загальним усе ще тяжким економічним станом у країні. Обсяги виробництва скоротились в усіх енергетичних галузях. У 2000 році виробництво електроенергії становило 171,4 млрд. кВт год. (57,2% обсягів її виробництва 1990 року), видобуток вугілля – 81,0 млн. т (48,8%), нафти разом з конденсатом – 3,7 млн. т (70%), природного газу – 17,9 млрд. м3 (63%). Матеріальна база енергетичних галузей є вкрай зношеною, устаткування працює на межі технічних можливостей, значна його частина вже втратила працездатність. В енергетиці відсутні механізми відновлення її матеріальної бази. 4. Попри загальний тяжкий технологічний та економічний стан, галузі ПЕК мають певні здобутки: забезпечено, в основному, ефективне за даних умов їх функціонування; протягом тривалого часу ПЕК постачає енергоносії (не завжди оплачувані) для експортноспроможних галузей (металургія, хімічна промисловість, сільське господарство тощо), тому експортний потенціал країни багато в чому забезпечувався продукцією ПЕК; у рахунок оплати роботи транзитних магістральних газопроводів Україна щорічно отримувала близько 30 млрд. м3 газу; в усіх галузях ПЕК проведено структурні реформи з упровадженням відносин, що наближаються до ринкових. 5. Україна успадкувала від СРСР вкрай невигідну для себе структуру енергоспоживання, яка за роки незалежності суттєво погіршилася. Для кардинальної зміни ситуації необхідно істотно зменшити частку природного газу в обсягах споживання первинних ПЕР. Водночас слід збільшити обсяги та частку споживання вугілля за рахунок збільшення його власного видобутку та реалізації певних обсягів його імпорту, а також обсяги економічно доцільного використання нетрадиційних джерел енергії. 6. Для виходу енергетики країни з кризового стану необхідно вжити невідкладних першочергових заходів з покращання технічного стану енергетичних підприємств: забезпечити працездатний стан та ефективне використання існуючих виробничих потужностей за рахунок регламентних ремонтних робіт, суворого дотримання технологічної дисципліни; забезпечити оновлення та подовження термінів роботи основних фондів шляхом реконструкції, модернізації обладнання та відбудовних ремонтів; більш рішуче проводити інформатизацію енергетичного комплексу; покласти край розкраданню енергоносіїв та елементів устаткування шляхом впровадження ефективних систем обліку і контролю на всіх технологічних стадіях – виробництво, транспортування, споживання. Ці загальні вимоги має бути конкретизовано та адаптовано до умов кожної з енергетичних галузей. 7. Стратегія передбачає зростання національної економіки згідно з трьома сценаріями розвитку: песимістичним, базовим, оптимістичним. За базовим сценарієм, виробництво ВВП у 2010 році становитиме (за цінами 2000 року) 310,2 млрд. грн. (182% рівня 2000 року) та в 2030 році – 762,4 млрд. грн. (448% рівня 2000–го). За оптимістичним сценарієм, обсяги ВВП у 2010 році сягають 340,9 млрд. грн. (200,4% рівня 2000 року) та 1062,4 млрд. грн. (624,6%) у 2030 році. Песимістичний сценарій прогнозує обсяги ВВП у 2010 році на рівні 282,3 млрд. грн. (166%) та в 2030–му – 550,9 млрд. грн. (323,9%). 8. Середньорічні темпи зростання ВВП за сценаріями в період до 2010 року повинні становити 5,5; 6,5 та 7,6% відповідно. В інтервалі 2021–2030 рр. ці показники знижуються до 3,0; 4,2 та 5,4%. 9. Рівні споживання паливно–енергетичних ресурсів визначено згідно з прийнятими сценаріями. Обсяги використання первинних ПЕР становлять 222–242,6 млн. т у.п. у 2010 році та 269,6–327,5 млн. т у.п. у 2030–му; електроенергії – 187,3–212 та 280–350 млрд. кВт год. відповідно; теплової енергії – 265,2–282,3 та 382,7–467,2 млн. Гкал; вугілля товарного – 75,3–82,3 та 109–139,9 млн. т; природного газу – 69–75,9 та 77,5–91 млрд. м3; нафти – 18,1–20,3 та 25,3–30,7 млн. т; нафтопродуктів (включаючи біопаливо) – 25,3–29,1 та 37,4–46 млн. т у.п.; котельно–пічного палива – 165,7–181,8 та 207,9–247,8 млн. т у.п. Частка вугілля в загальних обсягах споживання первинних ПЕР збільшується з 24,5% у 2000 році до 31,2% у 2030–му, а частка газу зменшується з 41,7% до 32,4% відповідно (базовий сценарій). 10. Темпи зростання обсягів споживання енергоресурсів у прогнозний період значно нижчі за відповідні темпи зростання ВВП. Згідно з базовим сценарієм обсяги споживання первинних ПЕР у 2030 році зростають до 158% їх обсягів у 2000 році, тоді як ВВП – до 448%. Такий стан зумовлений значним зростанням ефективності використання паливно–енергетичних ресурсів в економіці та соціальній сфері країни, що прогнозується на цей період. 11. Стратегічною метою розвитку електроенергетичного комплексу є його докорінна перебудова на засадах новітніх технологій із забезпеченням маневреності, енергетичної та економічної ефективності, екологічної прийнятності, зовнішньої конкурентоспроможності та ринкових умов функціонування, стале, надійне, безпечне, якісне та ефективне постачання електричної енергії галузям економіки і соціальній сфері країни. 12. Особливістю Об’єднаної електроенергетичної системи України є надлишок її встановлених потужностей. Станом на 2000 рік встановлені потужності на 18 млн. кВт перевищували необхідні. Згідно з усіма зазначеними сценаріями розвитку ЕЕК ситуація надлишку збережеться до 2015 року включно, і лише починаючи з періоду 2016–2020 рр. встановлені потужності відповідатимуть необхідним. Загальна необхідна робоча потужність електростанцій України повинна становити у 2010 році 39,6 – 46,1 млн. кВт, у 2030-му – 61,8 – 84,9 млн. кВт. При цьому забезпечується виробництво електроенергії 192,3 – 222 і 295 – 385 млрд. кВт год. відповідно. Обсяги необхідних інвестицій у розвиток генеруючих потужностей становлять $42,8 – 48,7 млрд. на весь період. 13. До найбільш ефективних напрямів розвитку структури генеруючих потужностей ЕЕС України належать: - подовження терміну роботи частини встановлених енергоблоків на існуючих ТЕС за рахунок їх реконструкції та модернізації, а також встановлення обладнання зі зниження викидів пилу, окислів сірки і азоту; - подовження терміну роботи енергоблоків на АЕС з ВВЕР–1000 (проект 320) на 10–15 років; - добудова енергоблоків на існуючих АЕС і введення потужностей на ГАЕС, будівництво яких було розпочато раніше; - широке впровадження технологій комбінованого виробництва електроенергії та тепла на базі ТЕЦ усіх типів та інших когенераційних установок; - впровадження парогазових енергетичних установок на природному газі, метані вугільних родовищ, а також на базі газифікації вугілля. Ці заходи використано в розробці всіх сценаріїв розвитку ЕЕС України. 14. Загальна потреба електроенергетичного комплексу в інвестиціях складається з інвестицій, необхідних для модернізації та розвитку генеруючих потужностей, а також інвестицій в реконструкцію та розвиток системоутворюючих і розподільних мереж. Потреби ЕЕК в інвестиційних ресурсах згідно з базовим сценарієм становлять $6,51 млрд. до 2010 року та $56,62 млрд. на весь період. Покриття цих потреб доцільно забезпечувати, в основному, за рахунок двох основних джерел: коштів енергетичних компаній (підприємств) і ресурсів спеціального фонду розвитку ЕЕК. Фонд розвитку ЕЕК доцільно наповнювати за рахунок цінової надбавки до тарифу на електроенергію та інших джерел. На етапі до 2010 року інвестиції, необхідні для розвитку ЕЕК, утворюються цільовою надбавкою до тарифу розміром 11,8%, що забезпечить інвестиції в обсязі $3,55 млрд., та власними коштами підприємств (частина прибутку та амортизаційні відрахування) в обсязі $2,9 млрд. При цьому частка фонду в загальних інвестиціях повинна становити 54,5%, а власних коштів енергокомпаній (підприємств) – 44,5%. В подальший період частка коштів підприємств суттєво зростає (до 71% в період 2026–2030 рр.), а фонду – зменшується до 17,2%. Починаючи з 2021 року цільова надбавка до тарифу на електроенергію не нараховується, фонд діє лише за рахунок реалізації власних активів. Завдяки впровадженню фонду розвитку ЕЕК суттєво зменшується цінове навантаження на споживача і ефективно контролюється інвестиційна діяльність енергетичних компаній та підприємств. 15. З огляду на економічні, екологічні та геополітичні чинники, умови функціонування ОЕС України та з урахуванням ризиків великих техногенних аварій, згідно зі сценаріями розвитку економіки та ЕЕК країни розроблено відповідні сценарії розвитку ядерно–енергетичного комплексу на період до 2040 року. За цими розробками встановлена потужність на АЕС України у 2010 році досягне 13,84 млн. кВт, у 2030–му – 12 – 15 млн. кВт, у 2040-му – 13 – 14 млн. кВт. Виробництво електроенергії на АЕС, визначене згідно з графіками введення–виведення енергоблоків, у зазначені роки становитиме 100,6, 81,9 – 108,4 та 103 – 104,5 млрд. кВт год. відповідно. Коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС зростає до 83% у 2010 році і починаючи з 2015–го стабілізується на рівні 85% за всіма сценаріями. Витрати на перспективне будівництво становлять 2,68 млрд. грн. на період до 2010 року, 40,48 млрд. грн. – до 2030–го та 69,4 млрд. грн. на весь період до 2040 року. Джерелами інвестицій для забезпечення перспективного будівництва мають стати амортизаційні відрахування, прибутки НАЕК “Енергоатом” та АЕС, а також кошти фонду розвитку ЕЕК. 16. Головною метою стратегії розвитку нафтогазового комплексу є визначення засобів науково–технологічного, законодавчого та регулятивного характеру для задоволення потреб національної економіки у природному, скрапленому газі та нафтопродуктах з урахуванням платоспроможного попиту, а також створення умов для прибуткової роботи підприємств комплексу і підвищення конкурентоспроможності галузі на внутрішньому та зовнішньому ринках. Реалізація цієї мети сприятиме підвищенню енергетичної безпеки держави та зміцненню її незалежності. 17. Важливим завданням стратегії розвитку НГК є забезпечення власного видобутку вуглеводнів. Ресурсна база дозволяє на протязі прогнозованого періоду залежно від сценаріїв видобувати 25 – 26,5 млрд. м3 газу та 5 – 6,5 млн. т нафти на рік. Для нарощування ресурсної бази вуглеводнів необхідно у 2 – 3 рази збільшити обсяги геологорозвідувальних робіт , насамперед, на Азово–Чорноморському шельфі, покращити умови їх фінансування шляхом звільнення інвестицій від податку на додану вартість, скорочення амортизаційного періоду свердловин, спростити порядок видачі ліцензій, удосконалити існуюче законодавство та систему організації ГРР. Загальні витрати ГРР на період до 2030р. оцінюються у $11,5 млрд., з них до 2010 року – $3,1 млрд. 18. Стратегія розвитку газотранспортної системи передбачає доведення її надійності та економічності до кращих світових стандартів шляхом оновлення її лінійної частини, заміни практично всіх газоперекачувальних агрегатів на лінійній частині та підземних сховищах газу, реконструкції всіх газорозподільчих станцій та іншого основного виробничого обладнання. Нове будівництво на ГТС спрямоване на збереження та посилення ролі України як транзитної держави в умовах зростаючої конкуренції на ринку цих послуг, подальшу інтеграцію ГТС до міжконтинентальної системи газопроводів. З урахуванням напрямків транзиту стратегією віднесено до пріоритетів будівництво другої нитки газопроводу “Союз”, реконструкція ділянки Долина – Західний кордон, будівництво казахстанської ділянки Прикаспійського газопроводу, а в подальшому доведення до проектної потужності газопроводів Торжок–Долина та Івацевичі – Долина. Необхідними умовами ефективного функціонування та розвитку ГТС є зменшення податкового тиску, підвищення її прибутковості та інвестиційної привабливості, запровадження корпоративного управління відповідно до світових стандартів. Обсяги інвестицій в ГТС на період до 2030р. складають $27,63 млрд., з них – 18,34 млрд. на реконструкцію. Розрахунки свідчать, що за належної державної політики зазначені обсяги фінансування можуть бути забезпечені за рахунок роботи самої ГТС. Фінансування нового будівництва ($9,29 млрд.) потребуватиме залучення зовнішніх інвестицій. 19. Вирішення проблеми диверсифікації постачання природного газу в Україну є необхідною умовою забезпечення її енергетичної безпеки. Внаслідок історично сформованої монозорієнтованості ГТС на постачання газу з Росії або через її територію та незадовільних інвестиційно–фінансових можливостей держави вирішення цієї проблеми є вкрай складним. Стратегія пропонує поетапне її вирішення: на першому етапі – проведення диверсифікації поставок газу з кількох країн – Туркменістану, Узбекистану та Казахстану; на другому – диверсифікацію шляхом заміщення; на третьому, наприкінці прогнозованого періоду – будівництво газопроводу з Туркменістану або Ірану. 20. Стратегія розвитку нафтотранспортної системи визначається затвердженою Кабінетом Міністрів “Концепцією державної політики у сфері постачання та транзиту сирої нафти”, пріоритетом якої визначено транзит. Для подальшого розвитку НТС та її інтеграції до загальноєвропейської мережі нафтопроводів необхідно довести рівень завантаження системи з наявних 47% до 70% через реалізацію української частини Євро–Азійського нафтотранспортного коридору, інтеграцію нафтопроводів “Дружба – Адрія”, розширення можливостей маршруту на ділянці Кременчук – Снігурівка – МНТ “Південний”. Основною передумовою участі України в реалізації крупних нафтопровідних проектів повинна стати наявність гарантованих обсягів нафти для її транспортування. Обсяги фінансування робіт з капітального ремонту та реконструкції основного обладнання магістральних нафтопроводів на період до 2030 року становитимуть – $1800 млн. Ці обсяги можуть бути забезпечені відрахуваннями від прибутку в результаті діяльності НТС. Реалізація проектів ЄАНТК можлива шляхом участі України в міжнародній кооперації. 21. Розвиток нафтопереробної промисловості стратегія пов'язує з посиленням державного регулювання на ринку нафтопродуктів, поглибленням взаємодії держави з власниками нафтопереробних заводів в напрямі їх модернізації, збільшення глибини переробки нафти, підвищення якості нафтопродуктів. З боку держави необхідними заходами підтримки розвитку нафтопереробки є внесення змін до податкового та митного законодавства – відміна справляння ПДВ на імпортоване обладнання на термін окупності об'єктів, відміна сплати ввізного мита на устаткування, що не виробляється в Україні. Модернізація нафтопереробної промисловості на період до 2030р. потребуватиме $3,25 млрд. 22. Стратегія забезпечення ефективного функціонування та розвитку НГК (як жодного іншого сектору ПЕК) вимагає проведення активної енергетичної дипломатії, включення України в міжрегіональні проекти забезпечення вуглеводнями зростаючих потреб країн ЄС, активної діяльності по розширенню участі України у видобуванні вуглеводнів за кордоном. 23. Вугільна промисловість є основним постачальником власного палива в країні, така ситуація збережеться і в майбутньому завдяки великим покладам власного вугілля. При прогнозуванні перспектив розвитку галузі брались до уваги такі суперечливі фактори, як низька конкурентоспроможність українського вугілля на світовому ринку, гострі соціальні проблеми шахтарських регіонів, обмежені валютні можливості країни з імпортування палива тощо. Відповідно до розроблених сценаріїв розвитку вугільної промисловості виробнича потужність вуглевидобувних підприємств має становити у 2010 році 106 млн. т (у т.ч. з видобутку бурого вугілля – 3,9 млн. т) та у 2030–му – 110–135,3 млн. т (буре вугілля – 4,6–13,6 млн. т); видобуток вугілля у 2010 році повинен забезпечуватися в обсягах 96,5 млн. т та у 2030–му – 104,5–130 млн. т. 24. Загальні обсяги інвестицій, необхідні для забезпечення розвитку вугільної промисловості до зазначених рівнів, становлять 34,22 млрд. грн. на період до 2010 року та 142,5 млрд. грн. на весь період. Потреба у фінансових ресурсах вугільної промисловості задовольняється (базовий сценарій) за рахунок державних коштів (74,3% у 2010 році та 67% у 2030–му), власних коштів підприємств (15,8% та 14,7%), а також коштами з інших джерел (9,9% і 18,3% відповідно). 25. Досягнення визначених прогнозованих рівнів показників розвитку вугільної галузі потребує на першочергове здійснення заходів, спрямованих на активізацію саморозвитку вуглевидобувних підприємств і задіяння наявних внутрішніх резервів підвищення ефективності їх функціонування; використання інвестиційних ресурсів за визначеними напрямами; забезпечення прозорості й ефективного контролю за фінансовими потоками. 26. Стратегія передбачає значний розвиток систем теплозабезпечення. Згідно з розробленими сценаріями виробництво тепла у 2010 році має бути забезпечене в обсягах 265,2–282,3 млн. Гкал, у 2030–му – 382,7–467,2 млн. Гкал. При цьому забезпечується кінцеве споживання на рівні 222,4–236,1 млн. Гкал (2010 рік) та 341,4–418,9 млн. Гкал (2030 рік). Для виробництва такої кількості теплової енергії використовуються електростанції, ТЕЦ, інші когенераційні установки (21,5–24,7% у 2010 році та 23–27,4% у 2030–му), котельні (62–66% у 2010 році та 50–58,6% у 2030–му), а також поквартирні генератори тепла, теплові вторинні енергоресурси, інші нетрадиційні джерела. Витрати палива становлять 38,5–39,3 млн. т у.п. у 2010 році та 46,8–51,4 млн. т у.п. у 2030–му, обсяги необхідних інвестицій – $1,22–1,38 млрд. на період до 2010 року та $7,86–13,14 млрд. – на весь період. Основними джерелами інвестицій у розвиток систем теплозабезпечення мають стати прибутки підприємств – теплопостачальників та відповідні амортизаційні відрахування. 27. Значну увагу в Енергетичній стратегії України приділено нетрадиційним, поновлюваним та позабалансовим джерелам енергії. Планується, що потужність вітрових електростанцій у 2010 році становитиме 0,25–0,6 млн. кВт та у 2030–му – 2–3,35 млн. кВт з виробництвом електроенергії на них 0,26–0,63 та 4,38–7,34 млрд. кВт год. відповідно. Загальний обсяг інвестицій на розвиток ВЕС у період до 2030 року становить $1,5–2,5 млрд. 28. Важливу роль у класі означених джерел відіграють позабалансові джерела енергії. Планується значне зростання видобутку метану вугільних родовищ (0,77–1,79 млн. т у.п. у 2010 році та 3,1–7,2 млн. т у.п. у 2030–му), газу малих газових, газоконденсатних і нафтоконденсатних родовищ (0,06–0,31 та 0,52–0,93 млн. т у.п. відповідно) та використання газів промислового походження (5,2–5,3 та 5,5–6,0 млн. т у.п.). 29. Планується збільшення використання біомаси, в тому числі побутових твердих відходів, відходів деревини та виробництва сільськогосподарських культур, утилізація каналізаційних стоків та стоків тваринницьких ферм і птахофабрик, виробництва паливного етанолу та біодизельного палива. Обсяги використання паливного етанолу і біодизельного палива (соя та рапс) становлять 0,1–0,16 млн. т у.п. у 2010 році та 1,6–3,1 млн. т у.п. у 2030–му. 30. Використання сонячної енергії може забезпечити постачання тепла у кількості 0,15–0,25 млн. Гкал у 2010 році та 5–8,4 млн. Гкал у 2030–му і незначної кількості електроенергії. За рахунок геотермальних джерел планується виробити 0,11–0,36 млн. Гкал тепла у 2010 році та 3,2–7,9 млн. Гкал у 2030–му. Розвиток теплонасосних установок завдяки використанню теплоти довкілля повинен забезпечити виробництво 1,16–1,94 млн. Гкал тепла у 2010 році та 13,9–38,7 млн. Гкал у 2030–му. 31. Загальні обсяги заміщення традиційних енергоресурсів за рахунок нетрадиційних становлять 7,7–10,2 млн. т у.п. у 2010 році та 20,9–36,1 млн. т у.п. у 2030–му. Частка нетрадиційних джерел енергії в загальному споживанні первинних ПЕР становить (базовий сценарій) 4% у 2010 році та 9,4% у 2030–му. Для забезпечення таких обсягів виробництва енергоресурсів за рахунок нетрадиційних джерел необхідно інвестувати в їх розвиток $1,35–2,82 млрд. до 2010 року та 10,8–$21 млрд. за весь період. Джерелами інвестування повинні бути державні кошти (25–30% загального обсягу інвестицій), кошти муніципальних органів та власні кошти підприємств, зайнятих у даній сфері діяльності. 32. Згідно зі сценаріями розвитку розроблено паливно–енергетичні баланси країни. Їх аналіз демонструє зростання обсягів імпорту всіх видів паливних ресурсів. Загальні обсяги імпорту ПЕР за сценаріями становлять 80,2–93,8 млн. т у.п. (36–39% обсягів споживання первинних ПЕР) у 2010 році та 111,5–133,9 млн. т у.п. (41,4–40,9%) у 2030–му. Але частка всього імпорту в загальних обсягах споживання первинних ПЕР на всьому інтервалі до 2030 року не перевищує відповідного показника за 2000 рік (45,7%). 33. Імпорт вугілля у 2010 році становить 5,4–12,7 млн. т (7,2–15,4% його споживання) та у 2030 році – 26,6–34 млн. т (24,4–26,1%). Водночас планується експорт вугілля в розмірі 2,5–2,8 млн. т у 2010 році та 3–3,3 млн. т у 2030–му. Імпорт нафти у 2010 році має становити 14,3–15,9 млн. т (близько 79% споживання) та у 2030 році – 20,4–24,3 млн. т (близько 80%). Імпорт природного газу в 2010 році планується в обсязі 48–53 млрд. м3 (близько 70% споживання) та 53,5–64 млрд. м3 (69–70,3%) – у 2030–му. Планується досить значний експорт електричної енергії – 5–10 млрд. кВт год. у 2010 році та 15–35 млрд. кВт год. у 2030–му. 34. Зазначені досить сприятливі для України паливно–енергетичні баланси можна буде забезпечити лише за умови підвищення ефективності використання ПЕР до рівня, співставного з показниками промислово розвинених країн. Вирішення проблем енергетичної ефективності та реалізації можливостей енергозбереження повинно стати одним із основних державних пріоритетів енергетичної політики та стратегії. Здійснений аналіз реального потенціалу енергозбереження (відносно рівня енергоефективності 2000 року) свідчить, що показники споживання первинних ПЕР за рахунок цього фактора має бути зменшено на 118,6 млн. т у.п. у 2010 році та на 555,6 млн. т у.п. у 2030–му (базовий сценарій). Це було взято до уваги при визначенні обсягів перспективного енергоспоживання. Означені обсяги енергозбереження забезпечуються за рахунок технологічного (63,4 млн. т у.п. у 2010 році та 327,5 млн. т у.п. у 2030–му) та структурного факторів (33,5 та 228,1 млн. т у.п. відповідно). 35. Визначені обсяги енергозбереження на рівні 2030 році у кілька разів перевищують відповідні обсяги споживання первинних ПЕР, що демонструє виняткове значення енергозбереження для економіки країни. Завдяки реалізації таких потенціалів енергозбереження енергоємність ВВП повинна знизитися (з урахуванням паритету купівельної спроможності) до 535 г н.е./$ у 2010 році та до 286 г н.е./$ у 2030–му. Останній показник лише на 24% перевищує енергоємність країн Євросоюзу, тоді як станом на 2000 рік енергоємність ВВП в Україні в 3,5 разу перевищувала енергоємність останніх. 36. Успіхи у розв‘язанні проблеми енергоефективності та енергозбереження можливі лише за умови залучення до цього процесу всіх сфер виробництва, всього населення країни. Енергозбереження має стати своєрідною енергетичною ідеологією всього нашого суспільства. Комплексна державна програма енергозбереження України зберігає економічну та енергетичну ефективність і за сучасних умов розвитку економіки та суспільства. Більшість енергозберігаючих заходів, що увійшли до КДПЕУ, мають високу прибутковість і доволі малі терміни окупності. Для більш ефективної та повної їх реалізації необхідно розробити нову редакцію КДПЕУ та створити сприятливі умови: забезпечити привабливий інвестиційний клімат, відновити загальнодержавний фонд енергозбереження, впровадити систему стимулювання енергозбереження тощо. 37. Розроблено основні положення екологізації ПЕК на прогнозний період. Визначено загальні проблеми екологізації ПЕК: запобігання забрудненню повітряного середовища, тепловому і хімічному забрудненню поверхневих і підземних вод, спотворенням природних ландшафтів та забрудненням земної поверхні, забезпечення радіаційної безпеки ядерно–енергетичних об’єктів тощо. Досліджено екологічні проблеми, властиві галузям ПЕК: екологізація теплової та ядерної енергетики, вугільної промисловості, нафтогазового комплексу тощо. Досліджено загальноенергетичні та загальнодержавні проблеми екологізації, в тому числі викиди парникових газів, проблеми участі України в міжнародних екологічних угодах та проектах: Рамковій конвенції ООН з питань зміни клімату, Кіотському протоколі тощо. 38. Приділено значну увагу регіональним проблемам розвитку енергетики. Визначено загальні проблеми енергозабезпечення регіонів (залежність від монопольного постачання енергоресурсів, існування адміністративних обмежень енергоспоживання, недостатня розвиненість самоенергозабезпечення, міжрегіональних енергетичних зв’язків). Визначено невідкладні завдання розвитку енергетики певних регіонів (енергодефіцитність Криму та Закарпаття, стан екологічної біди в Донбасі), що потребують на постійну увагу з боку державних органів влади всіх рівнів. Передбачається суттєве підвищення ролі регіональних (місцевих) органів влади в питаннях енергозабезпечення підпорядкованих територій за умови збереження єдності загальнодержавних енергетичних систем, прискорений розвиток децентралізованої енергетики, у тому числі, когенерації, використання місцевих паливних ресурсів, вторинних, нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. 39. Чільне місце у Стратегії відведено розвитку енергомашинобудівного комплексу та суміжних галузей з метою забезпечення необхідних рівнів розвитку енергетики. Досліджено можливості українських машинобудівних заводів щодо постачання енергетичного устаткування на підприємства електроенергетичної галузі, вугільної промисловості, нафтогазового комплексу. Зроблено висновок про наявність можливості переважного задоволення потреб підприємств галузей ПЕК у прогресивному устаткуванні продукцією українських заводів. Винятком є котли, виробництво яких в Україні не налагоджено. Стратегією передбачається створення в Україні на базі існуючих та спеціалізованого нового котельного заводу сучасного котельного виробництва, яке має стати основою розвитку енергомашинобудівного комплексу з котельного напряму. 40. Однією з основних проблем стратегічного розвитку енергетики Україна є забезпечення його необхідними джерелами і механізмами фінансування. Стратегія передбачає, що інвестування розвитку енергетичних галузей має здійснюватись у таких формах: - власні інвестиції підприємств і організацій; - пряме фінансування з Державного та місцевих бюджетів; - фінансування із залученням сторонніх і приватних коштів та іноземних інвестицій; - фінансування із залученням коштів спеціальних загальнодержавних галузевих фондів розвитку енергетики. Стратегія визначає важливість усіх зазначених форм інвестування в умовах усталених ринкових відносин, а на перехідному етапі розвитку української економіки додатковим ефективним джерелом фінансування енергетичних та енергозберігаючих проектів мають стати державний фонд розвитку електроенергетичного комплексу та фондів енергозбереження підприємств. Визначено механізми їх наповнення, зокрема, шляхом цільових надбавок до тарифів. 41. Товарно–грошові відносини в енергетичній сфері мають базуватися на ринкових засадах з урахуванням світового досвіду формування енергетичних ринків. В Україні слід вдосконалити, розробити та впровадити ринки електричної енергії, теплової енергії, вугілля, газу, нафти і нафтопродуктів. У процесі створення й удосконалення енергетичних ринків необхідно зважати на високу чутливість енергетичних галузей і економіки в цілому до структури та правил взаємовідносин на енергетичних ринках, що інколи призводить до економічних катастроф. Енергетика України на період до 2030 року, як і раніше, орієнтуватиметься на світовий ринок енергоресурсів, особливо на Європейський та Євразійський ринки. Непересічну роль у цих відносинах відіграватимуть Росія та Західна Європа. Взаємодія України зі світовими енергетичними ринками в подальшому здійснюватиметься за такими напрямами: - імпорт паливних енергоресурсів, експорт електроенергії; - участь у міждержавних операціях з транзиту енергоресурсів; - участь у створенні міждержавних енергетичних об’єднань та в інших крупних міждержавних проектах в галузі ПЕК; - залучення іноземного капіталу для розвитку паливно–енергетичного комплексу України; - участь у розробці енергетичних ресурсів інших країн, у тому числі на територіях колишніх радянських республік, Азії та Африки з використанням капіталів держави, українських компаній і фірм. 42. Важлива складова енергетичної політики держави та її енергетичної стратегії полягає в забезпеченні економічної та національної безпеки, невід’ємною складовою яких є енергетична безпека. Сучасний стан енергетичної безпеки в Україні є незадовільним. Головні причини цього полягають у низькій ефективності виробництва та споживання палива і енергії, значних втратах під час їх транспортування; значній частці імпорту в балансі енергоспоживання і, особливо, переважній частці імпорту з однієї країни (Росії) нафти, газу, ядерного палива; значному рівні шкідливого впливу об’єктів енергетики на довкілля; високому рівні соціальної напруги у сфері енергетики та пов’язаних з нею сферах. 43. Головними цілями забезпечення енергетичної безпеки в Україні є надійне, достатнє енергозабезпечення економіки та населення, зниження рівня енергетичної залежності, максимально можливе зменшення шкідливого впливу енергетики на довкілля та населення, соціальна стабільність у сфері енергетики та пов’язаних з нею сферах. 44. Для суттєвого покращання стану енергетичної безпеки необхідно проводити ефективну енергетичну політику, створювати умови для ефективної взаємодії між гілками влади, підприємствами ПЕК і населенням. Основними напрямами такої політики мають бути: забезпечення ефективного і сталого розвитку ПЕК, підвищення енергетичної ефективності до рівня розвинених держав, зниження рівня енергетичної залежності, в тому числі шляхом диверсифікації джерел імпорту паливних ресурсів та покращання структури ПЕБ, підвищення рівня безпеки енергетичних систем та об’єктів, використання екологічно чистих технологій, удосконалення систем ядерної безпеки, якісне та надійне енергозабезпечення населення та соціальний захист працівників ПЕК, нормативно–правове і наукове забезпечення розвитку ПЕК, входження України в енергетичні ринки Європи та світу. 45. Динамічні та глибокі зміни в економіці та енергетиці країни потребують постійне вдосконалення чинної законодавчої бази та її розвиток відповідно до нових економічних і соціально–політичних умов. Головними нормативно–правовими проблемами загального характеру, що стосуються не лише енергетики, а й економіки країни в цілому, є покращання інвестиційного клімату, створення систем страхування інвестиційних ризиків, гармонізація законодавчої бази та системи стандартів з відповідним законодавством промислово розвинених країн, зниження податкового тиску тощо. Головними нормативно–правовими проблемами в енергетичних галузях та у сфері енергозбереження є фінансове забезпечення поточної діяльності, розвитку галузей ПЕК та енергозбереження, впровадження (відновлення) фондів розвитку енергетики та енергозбереження, покращання якості, надійності та складу енергетичної статистики, приведення вітчизняних екологічних нормативно–правових актів у відповідність з міжнародним екологічним законодавством в галузі енергетики тощо. 46. На сьогодні вкрай незадовільним є наукове забезпечення ПЕК. Потребує налагодження і вдосконалення науковий супровід національних, державних і галузевих енергетичних програм. Для відродження та розвитку технологічного і виробничого потенціалу енергетики необхідно забезпечити відповідний рівень функціонування та розвитку енергетичної науки, насамперед, її раціонального фінансування. В останні роки особливої гостроти набула проблема забезпечення енергетики країни необхідними кадрами. Професія енергетика втратила привабливість і престижність, висококваліфіковані фахівці–енергетики залишають енергетичні галузі переходячи в інші або виїжджаючи за кордон, молодь не бажає отримувати енергетичні спеціальності. Енергетичні кадри старіють, постає проблема наступництва та зміни поколінь. Вже зараз необхідно вживати термінових заходів, щоб докорінним чином змінити цю тенденцію. 47. Своєчасну та ефективну реалізацію Енергетичної стратегії має забезпечити сукупність відповідних засобів та механізмів. На базі та з використанням основних положень Енергетичної стратегії необхідно розробити (вдосконалити існуючі) програми розвитку галузей (підгалузей) енергетики на період до 2015–2020 рр. У цих програмах має бути забезпечений високий ступінь деталізації з доведенням до проектів конкретних об’єктів. При розробці галузевих програм розвитку енергетики повинні бути уточнені та деталізовані напрями вдосконалення нормативно–правової бази з доведенням до проектів конкретних законів. Для забезпечення поточного моніторингу та контролю реалізації Енергетичної стратегії необхідно створити інформаційно–аналітичну систему та визначити постійно діючу організаційну структуру. Головні завдання такої структури мають полягати в забезпеченні аналізу поточного стану реалізації Енергетичної стратегії та відповідних пропозицій, експертизі конкретних проектів з розвитку ПЕК, виявленні суттєвих відхилень, які ставлять під загрозу надійне енергозабезпечення та енергетичну безпеку держави тощо. Для забезпечення моніторингу поточного стану реалізації Енергетичної стратегії на базі вдосконалення математико–аналітичних і програмно–інформаційних засобів прогнозування розвитку енергетики необхідно здійснювати її постійний науково–технічний супровід. Практичними його результатами повинні бути, зокрема, подання в Уряд України щорічних доповідей про хід реалізації Енергетичної стратегії та періодичне (не менше, ніж раз у п’ять років) розроблення її нових редакцій. С К Л А Д Комісії з розроблення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та дальшу перспективу ШИДЛОВСЬКИЙ Анатолій Корнійович – віце-президент НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, академік НАН України, керівник Комісії КУЛИК Михайло Миколайович – директор Інституту загальної енергетики НАН України, академік НАН України, заступник керівника Комісії СТОГНІЙ Борис Сергійович – академік-секретар відділення фізико-технічних проблем енергетики НАН України, академік НАН України, заступник керівника Комісії ЖАРКІН Андрій Федорович – старший науковий співробітник Інституту електродинаміки НАН України, вчений секретар Комісії ВИШНЕВСЬКИЙ Іван Миколайович – директор Інституту ядерних досліджень НАН України, академік НАН України ГАЙДУК* Віталій Анатолійович – перший заступник Міністра палива та енергетики України ГАЛЬЧИНСЬКИЙ* Анатолій Степанович – Радник Президента України ГЕРМАНЧУК* Петро Кузьмович – перший заступник Міністра фінансів України ГОШОВСЬКИЙ* Сергій Володимирович – голова правління Національної акціонерної компанії “Надра України”, академік Української нафтогазової академії КАРП* Ігор Миколайович – директор Інституту газу НАН України, академік НАН України КОРЧЕВИЙ* Юрій Петрович – директор Науково-технічного центру вугільних енерготехнологій НАН України, академік НАН України МЕЛЬНИК* Владислав Олегович – завідувач відділу Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України МЕРКУШОВ* Віктор Тимофійович – Голова Державного комітету України з енергозбереження ОСАУЛЕНКО* Олександр Григорович – Голова Державного комітету статистики України ПАДАЛКО* Віктор Григорович – перший заступник Голови Державного комітету промислової політики України ПІВНЯК* Геннадій Григорович – ректор Національної гірничої академії України, академік НАН України РИЖОВ* Володимир Леонідович – віце-президент Українського союзу промисловців та підприємців РУБАН* Юрій Григорович – перший заступник Міністра екології та природних ресурсів України ТУЛУБ* Сергій Борисович – заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України ШЛАПАК* Олександр Віталійович – заступник Міністра економіки України БАБЕНКО Геннадій Олександрович – заступник Голови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим ВАЙЛЬ Ігор Валентинович – в.о. Міністра палива та енергетики Автономної Республіки Крим * посада члена Комісії відповідає даті підписання розпорядження Президента України від 27 лютого 2001 р. № 42/2001. Додаток 2 С К Л А Д робочих груп з опрацювання складових Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та дальшу перспективу 1. Склад робочої групи з опрацювання стратегії розвитку електроенергетичної галузі КУЛИК Михайло Миколайович – директор Інституту загальної енергетики НАН України, академік НАН України, керівник робочої групи СВЕТЕЛІК Олександр Дмитрович – заступник Міністра палива та енергетики України, заступник керівника робочої групи БУЦЬО* Зіновій Юрійович – радник Прем’єр-міністра України ВІХАРЄВ* Юрій Олександрович – завідувач відділу Інституту загальної енергетики НАН України ДАРЧУК* Володимир Антонович – директор Державного департаменту електроенергетики Міністерства палива та енергетики України ДУБОВСЬКИЙ* Сергій Васильович – старший науковий співробітник Інституту загальної енергетики НАН України ДУПАК Олександр Сергійович – віце-президент Спілки енергетиків та електротехніків України КИРИЛЕНКО Олександр Васильович – заступник директора Інституту електродинаміки НАН України, член-кореспондент НАН України КОСТЮКОВСЬКИЙ Борис Анатолійович – старший науковий співробітник Інституту загальної енергетики НАН України ПАНАСОВСЬКИЙ Олег Григорович – народний депутат України ПЛАЧКОВ Іван Васильович – голова правління акціонерної компанії “Київенерго” СТРЕЛКОВ* Мирослав Трохимович – заступник директора Інституту загальної енергетики НАН України БРОННИКОВ Володимир Костянтинович – народний депутат України ОРОБЕЦЬ Юрій Миколайович – народний депутат України МАТВІЙЧУК Олександр Семенович – заступник керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки 2. Склад робочої групи з опрацювання стратегії розвитку атомної галузі ВИШНЕВСЬКИЙ Іван Миколайович – директор Інституту ядерних досліджень НАН України, академік НАН України, керівник робочої групи НІГМАТУЛЛІН* Нур Рашитович – заступник Міністра палива та енергетики України – президент Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом”, заступник керівника робочої групи БАКАРЖИЇВ* Анатолій Христофорович – генеральний директор казенного підприємства “Кіровгеологія” БРОННИКОВ* Володимир Костянтинович – президент Запорізької атомноенергетичної корпорації ГАВРИЛЮК* Віктор Іванович – завідувач Навчального центру з фізичного захисту, обліку та контролю ядерного матеріалу НАН України і Міністерства екології та природних ресурсів України ДОМАШЕВ Євген Дмитрович – завідувач відділу Інституту технічної теплофізики НАН України КЛЮЧНИКОВ Олександр Олександрович – генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного центру “Укриття”, член-кореспондент НАН України КОПЧИНСЬКИЙ* Георгій Олексійович – президент товариства з обмеженою відповідальністю “Атомаудит” ЛАПШИН Володимир Ілліч – генеральний директор Національного наукового центру “Харківський фізико-технічний інститут” СМИШЛЯЄВ* Олександр Євгенович – заступник Міністра екології та природних ресурсів України САБАШУК Петро Павлович – народний депутат України ДЕРКАЧ Андрій Леонідович – народний депутат України КОСТЕНКО Юрій Іванович – народний депутат України ЛІСОВИЙ Василь Дем’янович – керівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки 3. Склад робочої групи з опрацювання стратегії розвитку вугільної галузі ПІВНЯК* Геннадій Григорович – ректор Національної гірничої академії України, академік НАН України, керівник робочої групи КОРЗУН Анатолій Васильович – заступник Міністра палива та енергетики України, заступник керівника робочої групи АМОША* Олександр Іванович – директор Інституту економіки промисловості НАН України, член-кореспондент НАН України БОНДАРЕНКО* Володимир Ілліч – завідувач кафедри Національної гірничої академії України ГРЯДУЩИЙ Юрій Борисович – директор дирекції з вугільної промисловості корпорації “Індустріальний союз Донбасу” ЄВДОКИМОВ Федір Іванович – завідувач кафедри Донецького державного технічного університету ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Юхим Леонідович – народний депутат України ІЛЬЯШОВ Михайло Олександрович – заступник генерального директора Концерну “Енерго” КЛЮЄВ* Андрій Петрович – заступник голови Донецької обласної державної адміністрації КОРЧЕВИЙ* Юрій Петрович – директор Науково-технічного центру вугільних енерготехнологій НАН України, академік НАН України ЛАПТЄВ Анатолій Григорович – директор Донецького державного науково-дослідного проектно-конструкторського інституту комплексної механізації шахт ЛУКІНОВ В’ячеслав Володимирович – заступник директора Інституту геотехнічної механіки НАН України МОГИЛЬНИЙ Сергій Георгійович – завідувач кафедри Донецького державного технічного університету ПІЛОВ* Петро Іванович – завідувач кафедри Національної гірничої академії України СУРГАЙ Микола Сафонович – директор Українського державного науково-дослідного, проектно-конструкторського та проектного інституту вугільної промисловості ТУРЧАНІН* Геннадій Іванович – директор Донецького науково-дослідного вугільного інституту ХАМУЛЯК* Віктор Григорович – директор Державного департаменту вугільної промисловості Міністерства палива та енергетики України ШАШЕНКО* Олександр Миколайович – завідувач кафедри Національної гірничої академії України ШМИГОЛЬ* Анатолій Віталійович – технічний директор Державної холдингової компанії “Павлоградвугілля” ТУРМАНОВ Віктор Іванович – народний депутат України АСТРОВ-ШУМІЛОВ Геннадій Костянтинович – народний депутат України БАЙСАРОВ Леонід Володимирович – народний депутат України ОЛІЙНИК Петро Михайлович – народний депутат України 4. Склад робочої групи з опрацювання стратегії розвитку нафтогазової галузі КАРП* Ігор Миколайович – директор Інституту газу НАН України, академік НАН України, керівник робочої групи КОПИЛОВ* Вадим Анатолійович – перший заступник Міністра палива та енергетики – голова правління Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, заступник керівника робочої групи БИКОВ* Геннадій Олександрович – провідний науковий співробітник Інституту газу НАН України БІЛИК* Сергій Федорович – начальник управління Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” БУНЯК* Любомир Костянтинович – голова правління Державного акціонерного товариства “Магістральні нафтопроводи “Дружба” ” ГНІДИЙ Микола Васильович – завідувач відділу Інституту загальної енергетики НАН України ЄГЕР* Дмитро Олександрович – академік Національної гірничої академії України ЗАРУБІН* Юрій Олександрович – заступник голови правління відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” КАЛЬЧЕНКО* Михайло Вікторович – заступник директора Державного департаменту нафтової, газової та нафто-переробної промисловості Міністерства палива та енергетики України КОВАЛКО* Михайло Петрович – народний депутат України КОЛОМЕЄВ Валентин Миколайович – перший заступник генерального директора дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” КРУПСЬКИЙ* Богдан Любомирович – начальник департаменту Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” НЕСТЕР* Леонід Дмитрович – секретар спостережної ради Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” САПРИКІН Володимир Леонідович – директор енергетичних програм Українського центру економічних та політичних досліджень імені О. Разумкова ТИМОФЄЄВ Ігор Іванович – головний інженер відкритого акціонерного товариства “Інжинірингово-виробниче підприємство ВНІПІТрансгаз” ТКАЧ Ігор Васильович – заступник голови правління Національної акціонерної компанії “Надра України” УНІГОВСЬКИЙ Леонід Михайлович – генеральний директор асоціації “Нафтогазбудінформатика” ШПАК* Петро Федорович – радник президента НАН України, член-кореспондент НАН України ГУДИМА Олександр Миколайович – народний депутат України НАСАЛИК Ігор Степанович – народний депутат України САЛМІН Олег Володимирович – народний депутат України ФРАНЧУК Ігор Анатолійович – народний депутат України ДУДКІН Олег Миколайович – народний депутат України * посада члена робочої групи відповідає даті підписання розпорядження Президента України від 27 лютого 2001 р. № 42/2001. Крижанівський є. 4. Политика. Прогноз устойчивого развития мир. Разработка проектов совместного. Главная -> Экология 
|