|
| |
|
Главная -> Экология
Комбинированные источники энергоснабжения на базе паровых и пароводогрейных котельных. Переработка и вывоз строительного мусораСхвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від ______200 р. № ______. КОНЦЕПЦІЯ Проекту ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ КОМЕРЦІЙНОГО ОБЛІКУ ЕЛЕКТРИЧНОЇ І ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ, РІДКИХ, ГАЗОПОДІБНИХ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ, ТЕХНІЧНОЇ ТА ПИТНОЇ ВОДИ” Ця концепція розроблена з метою всебічного обґрунтування вибору Кабінетом Міністрів України шляхів вирішення проблеми нормативно-правового врегулювання засад організації ефективного комерційного обліку споживання електричної енергії, теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, поданої споживачам технічної та питної води (далі енергоресурсів) мережами та трубопроводами для забезпечення прозорості споживання енергоресурсів суб’єктами господарювання у ринкових умовах, запровадження механізмів розвитку і вдосконалювання новітніх засобів обліку, забезпечення економічного стимулювання споживачів та постачальників до впровадження засобів обліку споживання енергоресурсів, що забезпечить виконання п. 20 Заходів щодо детінізації економіки України на 2002-2004 роки, затверджених Указом Президента України від 05.03.2002 №216. 1. Проблема Сучасний стан справ у сфері обліку енергоресурсів, стримує розвиток ринкових відносин в економіці України, сприяє їх розкраданню і безгосподарному використанню, перешкоджає ефективному проведенню енергозберігаючих заходів. Сформовані ще в період планової економіки організаційні принципи та інфраструктура сфери обліку енергоресурсів на сьогоднішній день залишилися практично без змін. В умовах, що існують, значна частина енергоресурсів витрачається безконтрольно і марнотратно. Економіка обліку енергоресурсів, що існує, практично визначається сформованим станом, коли понаднормативні втрати енергоресурсів, основну частину яких складають втрати від розкрадання, безгосподарності, неефективного використання енергетичного устаткування, оплачуються споживачами через систему тарифів, субсидій чи дотацій що фінансуються з державного та місцевих бюджетів. На сучасному етапі фактично склалися умови, коли у підприємств, що займаються виробництвом, передачею і розподілом енергоресурсів, обмежені можливості у підвищення якості обліку, у виявленні і зниженні понаднормативних втрат. Для забезпечення належного контролю за використанням енергоресурсів в Україні, у першу чергу, необхідна цілісна система правових і нормативних документів, що визначали б правову, економічну і технічну політику держави у цій сфері. Основною метою зазначених документів повинно бути: - створення умов для організації ефективного комерційного обліку енергоресурсів із застосуванням сучасних засобів обліку, що підтримувала б роботу ринкової економіки на належному рівні надійності і цілісності та мала б механізми розвитку і вдосконалення; - створення інформаційного забезпечення для: вдосконалення системи розрахунків за використання: електричної енергії, теплової енергії, газу, нафти та нафтопродуктів, води технічної та питної; підвищення ефективності функціонування енергетичних ринків України; мінімізації втрат у відповідних мережах постачання енергоресурсів; управління режимами енергопостачання та енерговикористання; - забезпечення економічного стимулювання сфери обліку енергоресурсів як у плані створення засобів обліку, так і в плані організації обліку та його систематизації. Слід відзначити, що облік споживання природного газу налагоджено краще ніж інші види енергоресурсів. За останні роки налагоджено приладний облік газу, скорочено обсяги втрат газу та витрат на технологічні потреби. Розроблено значну кількість нормативно-правових актів щодо обліку газу, Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України затверджено Концепцію створення єдиної системи обліку природного газу. Стан обліку енергетичних ресурсів в Західній Європі та країнах СНД Аналіз стану обліку енергоресурсів в країнах Західної Європи, зокрема в Франції, Данії та Німеччині свідчить про наступне: 1. У промислово розвинених країнах з ринковою економікою енергоресурси розглядаються як будь-який інший товар - об'єкт купівлі - продажу, на який розповсюджуються всі чинні правила комерційного обліку щодо їх кількості та якості. Тому наявність всебічного комерційного обліку енергоресурсів розглядається як невід'ємний елемент, притаманний принципам побудови ринкових економічних відносин, що зумовлює і всебічне технічне забезпечення такого обліку. 2. Облік охоплює всі ланки виробництва та споживання енергоресурсів, однак комерційний облік стосується виключно сфери купівлі - продажу, тобто регулює взаємовідносини між продавцями та покупцями (як суб'єктами господарювання так і фізичними особами). Внутрішній (технологічний) облік енергоресурсів, який охоплює власне технологічні процеси підприємств - суб'єктів ринків енергоресурсів, залишається прерогативою підприємств. 3. Форми та технічні засоби здійснення обліку енергоресурсів в країнах Західної Європи відрізняються різноманітністю і тісно пов'язані з прийнятими місцевими особливостями тарифікації та оплати споживаних енергоресурсів і організації енергетичних ринків. Що стосується країн Східної Європи з перехідною економікою та країн Балтії, то тут впроваджуються найсучасніші автоматизовані системи та засоби комерційного обліку, і цей процес активно стимулюється державами. Технологічно їх системи та засоби обліку поступово наближаються до тих, які діють у країнах Західної Європи. Серед країн СНД високим технічним рівнем забезпечення обліку енергоресурсів виділяється Білорусь. Добре налагоджений комерційний облік в окремих містах Росії, але це стосується лише електричної енергії. Найвищий рівень обліку електричної енергії досягнутий у системах Мосенерго , де всі споживачі охоплені дистанційним зонним обліком електричної енергії, Івановенерго та ін. Аналіз стану обліку енергетичних ресурсів в Україні Стан обліку енергоресурсів в Україні на сьогодні потребує покращення, оскільки, існуючі в Україні рівні понаднормативних втрат є неприпустимо високими та стан оснащення споживачів засобами обліку енергоресурсів не відповідає потребам ринкового середовища. За інформацією Мінпаливенерго щодо понаднормативних втрат за 2002 р., відсоток втрат електричної енергії в електричних мережах, який в період до 1990 року не перевищував в Україні середньоєвропейського рівня 8% від споживання-нетто, наразі збільшився майже втричі при тому, що абсолютний рівень споживання електричної енергії зменшився за цей період вдвічі. Сьогодні на технологічні потреби об'єктів Об’єднаної енергетичної системи України припадає більше 40 млрд. кВтг на рік, або близько 30% електричної енергії, що споживається всіма секторами економіки України. При цьому втрати електричної енергії на генеруючих станціях (стадія - виробництво) стабілізовані і знаходяться в межах 2-3 % від загального виробітку. Стабілізовані втрати і в основній мережі галузі (ПЛ 220 кВ і вище) (стадія - передача) і становить в середньому 3 %. Основні втрати електричної енергії припадають на стадію розподілу, тобто на розподільні мережі з напругою 10-110 кВ. Значна частка цих витрат є такою, що споживається безоплатно. За звітами Держспоживстандарту щодо обстежень стану обліку споживання паливно-енергетичних ресурсів та газу на об'єктах енергетики та промисловості, перевірками державних органів метрологічного контролю встановлені факти порушень метрологічних вимог та правил обліку електричної енергії на більшості перевірених промислових підприємств, причому кількість таких порушень зростає з часом. Майже на всіх котельнях житлово-комунального господарства належні засоби обліку відпущеної теплової енергії або відсутні, або не відповідають метрологічним вимогам і чинним правилам обліку теплової енергії. Нерідко дані статистичної звітності про фактичні обсяги відпущеної теплової енергії та її втрат у мережах підміняються відповідними нормативними розрахунковими показниками. При здійсненні Держспоживстандартом державного метрологічного нагляду були зафіксовані порушення у сфері комерційного обліку природного та скрапленого газу, особливо на стадії роздрібної торгівлі зазначеними енергоносіями. Слід зазначити, що основним чинником, що обумовлює незадовільний стан справ у сфері обліку енергоресурсів є економічна незацікавленість певної категорії постачальників. До цієї категорії відносяться, у першу чергу, теплопостачальні, водопостачальні підприємства та компанії державної, а також комунальної форм власності, які обслуговують житлово-комунальний сектор економіки за збитковими тарифами з відповідним відшкодуванням збитків місцевими бюджетами. Оскільки такі підприємства не одержують відчутного прибутку від підвищення ефективності своєї роботи внаслідок налагодження всебічного обліку, вони не зацікавлені у зниженні втрат палива, електроенергії, теплової енергії та води. Навпаки, встановлення лічильників споживачами призводить до зменшення надходжень коштів до постачальників ресурсів, що загострює і так складне їх фінансове становище. Пряму зацікавленість у встановленні засобів обліку енергоресурсів мають споживачі. Як свідчить досвід, встановлення лічильників гарячої води населенням призводить до зниження плати за відповідну послугу майже вдвічі. При цьому термін окупності витрат на встановлення таких лічильників становить рік і менше. Завдяки цьому, лічильники гарячої води користуються попитом у споживачів і темпи їх впровадження стримуються тільки низькою купівельною спроможністю населення. Аналогічні приклади можна привести і відносно холодної води, облік споживання якої теж призводить до різкого зниження платежів, оскільки реально води, як правило, споживається менше, ніж це передбачено існуючими нормами. Те ж саме спостерігається і відносно споживання газу. Показники забезпеченості економіки України приладами обліку енергоресурсів характеризуються такими даними (відсотки до завдань відповідних програм): - по газу встановлено 78,6 % від потреби, в тому числі: побутових лічильників газу встановлено 34,4% (у житловому фонді, де газ використовується комплексно (у тому числі на опалення) – 75%), на промислових об’єктах встановлено 100% лічильників газу; лічильників газу у бюджетних установах та організаціях – 97,6%; лічильників газу на комунально-побутових об’єктах – 99,4%; на підприємствах комунальної енергетики – 99,8%; - по холодній воді – 66,2 % (в т.ч. в бюджетній сфері 81,1 %, комунальній сфері 31,9%; - по гарячій воді – 49,4 % (в т.ч. в бюджетній сфері - 52,9%, в комунальній сфері – 6,4%); - по тепловій енергії – 46,5 % (в т.ч. в бюджетній сфері – 55,2 %, в комунальній сфері - 9,1%); - по регуляторах температури – 2,8 %( в т.ч. в бюджетній сфері 0,8%, в комунальній сфері 1,8%). Слід зазначити, що у населення встановлено значну кількість ротаційних лічильників газу застарілої конструкції, які потребують заміни. В середньому рівень забезпеченості приладами обліку в Україні оцінюється в 48,7% від потреби. Акціонерні та приватні підприємства, які здійснюють постачання енергоресурсів і зорієнтовані на одержання прибутку від своєї діяльності, виявляють значно більшу зацікавленість у налагодженні надійного обліку проданих ресурсів. В умовах стримування роздрібних тарифів на енергоносії кінцевого вжитку єдиним джерелом одержання прибутку такими підприємствами є зниження власних внутрішніх витрат та втрат. Проте більшість виробників і постачальників енергоресурсів в Україні ще не мають економічних стимулів до налагодження об'єктивного контролю споживання ресурсів, а також не зацікавлені у зниженні внутрішніх потреб у таких ресурсах та втрат на шляху до споживачів. Такий стан справ істотно гальмує розвиток ринкових відносин, у першу чергу в енергетичних галузях, сприяє розкраданню та марнотратному використанню енергоресурсів на етапах видобування (виробництва) подачі до споживачів, перешкоджає ефективному проведенню енергозберігаючих заходів. Що стосується можливостей впровадження ефективних засобів обліку відпуску та споживання, то існуюча сьогодні на ринку України номенклатура засобів всіх видів споживання енергоресурсів задовольняє будь-які сучасні вимоги (за даними Держспоживстандарту станом на 01.10.2003 року в державному реєстрі вимірювальної техніки значиться: лічильників електричної енергії 124, в тому числі українських виробників – 56; лічильників газу 85, в тому числі українських 51; лічильників теплової енергії 104, в тому числі українських 50; лічильників води 164, в тому числі українських 66). Аналіз чинного законодавства у сфері обліку енергоресурсів в країнах Західної Європи, СНД та в Україні В результаті аналізу законодавства Європейських країн у сфері обліку енергоресурсів встановлено наступне. 1. В країнах з розвиненою ринковою економікою відсутні закони, що регламентують загальні принципи обліку енергоресурсів. Питання нормативно-законодавчого забезпечення обліку в цих країнах знаходять необхідне відображення в законах, які стосуються того чи іншого енергоносія або енергоресурсу. 2. В країнах східної частини Європи (в останні роки) назрілі питання нормативно-правового врегулювання сфери обліку споживання енергоносіїв вирішуються двома шляхами. При прийнятті нових законів у сфері енергетики питання обліку знаходять відображення у вигляді спеціальних розділів таких законів. Іншим шляхом є внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, які регулюють відносини на ринках енергоносіїв. 3. В Україні регламентація обліку енергоресурсів та води не знаходила тривалий час належного законодавчого оформлення. Останніми роками окремі питання організації обліку врегульовано у таких документах як: “Правила користування електричною енергією” для промислових споживачів і населення, “Концепція побудови автоматизованих систем обліку електричної енергії в умовах енергоринку”, “Концепція та програма створення єдиної системи обліку природного газу”, “Правила надання послуг населенню з газопостачання”, “Програма поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії”, “Правила подачі та використання природного газу в народному господарстві України”, “Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення”, тощо. Питання, що розглядаються у зазначених документах, присвячені, головним чином, технічним та технологічним аспектам обліку і не відображають інших аспектів обліку, а саме комерційну його складову. Аналіз стану обліку енергоресурсів в країні свідчить, що його незадовільний стан обумовлений не стільки недосконалістю технічних та технологічних аспектів обліку тих чи інших енергоносіїв, скільки відсутністю комплексного підходу до організації обліку будь-яких ресурсів, як одного з головних інструментів організації ефективної роботи з одного боку енергопостачальних та водопостачальних підприємств (які мали б налагодити ефективне управління скороченням втрат ресурсів в усіх ланках виробництва, транспортування та подачі енергоносіїв та води до споживача, що підвищить ефективність роботи всього паливно-енергетичного комплексу держави), а з другого стимулювання раціонального використання енергоресурсів та води споживачами. В даний час в Україні відсутня цілісна система законодавчих актів і нормативних документів, що визначала б правову, економічну і технічну політику держави в сфері обліку енергоресурсів. Впроваджувані час від часу, заходи щодо підвищення якості окремих засобів обліку не мають системного характеру і дієвих економічних механізмів їх впровадження, носять лише косметичний характер не зачіпаючи проблеми саме комерційного обліку енергоресурсів в процесі їх руху між суб'єктами господарювання та надходженням до споживачів. В цілому чинне законодавство не в повній мірі врегульовує наступні правові норми: - щодо обов'язковості обліку енергоресурсів при подачі їх до споживачів; - щодо віднесення вартості витрат на придбання, встановлення, експлуатацію та метрологічне забезпечення засобів обліку; - щодо врегулювання майнових взаємовідносин стосовно власності на засоби обліку енергоресурсів між споживачами (покупцями) та постачальниками (продавцями); - щодо взаємостосунків між споживачами та постачальниками енергоресурсів, пов'язаних з експлуатацією, відповідальністю за зберігання, технічним обслуговуванням, заміною, модернізацією засобів обліку енергоресурсів, доступом до них для зняття показів тощо; - щодо врегулювання проблем розрахунків за спожиті енергоресурси між постачальником та споживачем; - щодо якості паливно-енергетичних ресурсів та води, поданих до споживачів. Існуюча в даний час в Україні система організації обліку енергоресурсів не дозволяє якісно та на необхідному рівні: - здійснювати оперативний контроль і облік фактичних обсягів, як відпущених, так і корисно спожитих енергоресурсів; - визначати і контролювати баланси вироблення і споживання енергоресурсів, як в Україні в цілому, так і окремими суб'єктами господарювання зокрема; - сформувати можливість отримання чіткої інформації відносно руху паливно-енергетичних ресурсів на різних етапах технологічного циклу видобутку (виробництва), імпортування, зберігання у сховищах, транспортування до споживачів, поставок за кордон тощо, що є необхідним для ефективного управління матеріальними ресурсами держави; - контролювати якість спожитих паливно-енергетичних ресурсів на різних проміжних етапах їх руху до споживача, контролювати якість водопостачання. 2. Суттєві фактори Виходячи з вищесказаного, доцільним вбачається врегулювання основних положень державної політики в сфері обліку енергоресурсів спеціальним Законом України “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води”, положення якого повинні стати загальною основою створення системи нормативних і методичних документів, що регламентують комерційний облік визначених енергоресурсів. Вибір енергоресурсів, організація комерційного обліку яких буде врегульовуватись відповідним законом, обумовлена технологічною подібністю організації обліку, що базується на застосуванні стандартних приладів, які можуть бути стаціонарно встановлені та забезпечити систематичність та тривалість обліку. Питання що стосуються специфіки обліку різних видів енергоресурсів з огляду на досвід європейських країн, доцільно відобразити шляхом внесення змін і доповнень у тексти чинних законів в сфері енергетики та енергозбереження. Як такі, можуть розглядатися Закони України “Про електроенергетику”, “Про енергозбереження”, “Про нафту і газ” “Про питну воду та питне водопостачання”. Технічні вимоги до комерційних вузлів обліку, порядок перевірки і обсяги робіт за перевірки їх технічного стану і достовірність вимірювання кількості енергоносіїв енергоресурсів доцільно встановлювати у Правилах обліку відповідних енергоресурсів, які затверджуються відповідальними за напрямки центральними органами виконавчої влади за узгодженням з зацікавленими центральними органами виконавчої влади або іншими нормативно-правовими актами чи документами. Що стосується питань обліку твердих видів палива (кам'яне і буре вугілля, торф, дрова тощо), а також інших видів енергоресурсів (таких нафтопродуктів як асфальт, бітум, мазут тощо, які не підлягають вимірюванням за допомогою приладів обліку, нафта в цистернах та інших ємностях при транспортуванні залізничним або водним транспортом) повинні бути урегульовані іншими законодавчими актами, оскільки їх облік, як в організаційному, так і в технічному плані, істотно відрізняється від обліку зазначених видів енергоресурсів. Закон повинен визначати тільки основні положення державної політики в сфері облік, що є загальними для зазначених видів енергоресурсів. Державна політика в сфері обліку енергоресурсів повинна бути представлена в законі системою положень, які матимуть необхідну повноту і закінченість для однозначного розв'язання всіх ключових питань, що лежать в основі організації і розвитку сфери обліку енергоресурсів, зокрема: - побудова і розвиток сфери обліку енергоресурсів повинні здійснюватися на основі ринкової моделі розвитку економіки України; - система положень державної політики в сфері обліку енергоресурсів, має бути сформована з урахуванням досвіду побудови і розвитку такого обліку в європейських країнах з розвинутою ринковою економікою, на основі положень, які представлені нижче. Положення 1. Закон повинен охоплювати сферу комерційного (розрахункового) обліку енергоресурсів на всіх стадіях технологічного циклу: видобуток або поставка з-за меж країни (виробництво) – транспортування (передача) на території України – розподіл (в межах визначеної дії підприємств постачальників) -споживання. В умовах ринкової економіки технологічний облік є вторинним і займає залежне положення від стану комерційного обліку. Технологічний облік повинен залишатися прерогативою підприємств, і державне втручання тут небажане, тому що це фактично обмежуватиме економічну самостійність підприємств - суб’єктів ринкової економіки. Зв’язок комерційного обліку з технологічним обліком, що існує в умовах ринкової економіки, при удосконаленні комерційного обліку неодмінно забезпечить відповідні позитивні зміни і в технологічному обліку. У зв’язку з вищенаведеним, поширення чинності цього закону на технологічний облік є недоцільним. Положення 2. У точках постачання енергоресурсів облік повинен забезпечувати постачальник (продавець) енергоресурсів, а споживач (покупець) повинен забезпечувати збереження приладів обліку. Положення 3. Споживач (покупець) енергоресурсів повинен сплачувати обґрунтовані витрати щодо забезпечення необхідного обліку. В основі положень 2 і 3 лежить наступний погляд на облік: На всіх стадіях “життєвого” циклу енергоресурсів облік повинен розглядатися як технологічна складова відповідних процесів виробництва, постачання і споживання. Положення 4. Споживач (покупець) не повинен сплачувати втрати від недосконалості обліку (неконтрольовані втрати енергоресурсів та води). Іншими словами, втрати від недосконалості систем та засобів обліку не повинні компенсуватися стороні, що організує такий облік. Втрати від недосконалості систем та засобів обліку повинна оплачувати сторона, що організує облік. Положення 5. Всі операції комерційного обліку повинні проводитися тільки на підставі даних технічних засобів обліку, характеристики точності і достовірності яких повинні відповідати встановленим нормам і підтверджуватися Держспоживстандартом. Положення 6. Постачальник (продавець) і споживач (покупець) енергоресурсів повинні мати однакові права на одержання повної і достовірної інформації щодо даних обліку та технічних даних засобів обліку (точність вимірювань). Положення 7. Тарифи на енергоресурси, а також норми точності і достовірності операцій комерційного обліку повинні контролюватися уповноваженими на це органами державної влади. Контролюючи тарифи на енергетичні ресурси та воду, норми точності і достовірності операцій комерційного обліку, держава може здійснювати ефективне управління сферою обліку енергоресурсів при збереженні можливості її розвитку на основі ринкової економіки. Наведена система положень державної політики в сфері обліку енергоресурсів органічно вписується до сформованих підходів щодо організації і забезпечення обліку і не може привести до негативних наслідків у фінансово-економічній, правовій і соціальній сферах. Разом з тим, тарифна політика, що побудована на основі положень 3 і 4, приведе до економічних втрат у тих постачальників (продавців) енергоресурсів, що мають низьку якість обліку і допускають розкрадання і безгосподарне відношення до своєї продукції. Державна політика в сфері обліку енергоресурсів, реалізована на основі системи наведених положень і відображена в Законі України “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, газу, нафти, технічної та питної води”, дозволить: 1) Встановити в сфері обліку енергоресурсів межі державного нагляду і контролю на усіх стадіях “життєвого” циклу енергоресурсів: видобуток (виробництво) - передача - розподіл - споживання (положення 1); 2) Визначити сторону, відповідальну за організацію обліку - постачальник (продавець) енергоресурсів (положення 2); 3) Визначити сторону, що буде фінансувати витрати на організацію обліку - споживач (покупець) енергоресурсів (положення 3), і умови фінансування обліку (положення 4); 4) Визначити умови проведення операцій комерційного обліку, що забезпечують можливість контролювати рівень їх точності і достовірності (положення 5); 5) Визначити права постачальників (продавців) і споживачів (покупців) енергоресурсів на одержання інформації щодо показань засобів обліку та щодо їх точності (положення 6). 6) Визначити методи державного управління розвитком сфери обліку енергоресурсів (положення 7). Таким чином, положення державної політики в сфері обліку енергоресурсів будуть конкретизувати відповідальність і обов'язки зацікавлених сторін в організації і забезпеченні обліку, в результаті чого будуть створені умови для розвитку сфери обліку енергоресурсів на основі ринкових методів господарювання під контролем уповноважених на це державних органів. Зважене і цілеспрямоване тарифне регулювання дозволить у створених умовах (у відповідності з положеннями 3 і 4) задіяти економічні важелі, які змусять постачальників (продавців) енергоресурсів підвищити якість обліку і знизити рівні понаднормативних втрат в технологічних процесах своїх виробництв. Державний контроль точністю і достовірністю вимірювальних операцій (положення 5) дозволить встановити і підтримувати необхідний рівень якості обліку. У Законі буде конкретизовано перелік робіт, які мають відноситися до сфери забезпечення обліку енергоресурсів. Забезпечення функціонування засобів обліку енергоресурсів повинно включати: - встановлення засобів обліку (проектування, придбання, пусконалагоджувальні роботи, метрологічна атестація чи повірка); - технічне обслуговування засобів обліку (регламентні роботи, контроль технічного стану, періодична повірка, ремонт); - розвиток сфери обліку (придбання та встановлення досконаліших засобів обліку, заміна засобів обліку, що відпрацювали свій ресурс). Закон повинен встановити механізм компенсації витрат на забезпечення обліку, які полягають у наступному: - обґрунтовані витрати, пов'язані з забезпеченням обліку енергоресурсів, повинні компенсуватися підприємствам, що забезпечують облік, через тарифи на постачання відповідних енергоносіїв; - втрати від недосконалості обліку не повинні компенсуватися підприємствам, що забезпечують облік, з державного та місцевих бюджетів. Після реалізації енергоресурсів встановлена частина платежу повинна повертатися підприємствам, що забезпечують облік, і формувати фонд обліку. З фонду обліку повинні фінансуватися всі роботи, що відносяться до забезпечення обліку. Цільове використання засобів фонду обліку повинне контролюватися відповідними державними органами. Закон повинен встановлювати загальні вимоги до операцій комерційного обліку. Загальні вимоги до операцій комерційного обліку: - при проведенні операцій комерційного обліку необхідно контролювати: кількість енергоресурсів; якість енергоресурсів; режими споживання енергоресурсів (в обґрунтованих випадках); - операції пов’язані з комерційним обліком повинні характеризуватися нормами точності і достовірності. Закон повинен визначати, які державні органи повинні контролювати тарифи на паливно-енергетичні ресурси і норми точності і достовірності операцій комерційного обліку. 3. Альтернативи Можливим варіантом вирішення проблеми є введення у дію Закону України, що передбачатиме внесення змін та доповнень до діючих нормативно-правових актів, якими будуть врегульовані проблеми обліку енергоресурсів. Ефективність втілення стратегічної цілі урядової політики при застосуванні цього варіанту буде низькою, оскільки розпорошеність рішень по численних актах законодавства знижуватиме мотивації суб'єктів господарювання та органів державної влади до втілення у життя відповідних рішень. Суттєвими наслідками втілення альтернативного варіанту, зокрема, такі як фінансово-економічні, стане повільніше зниження частки економіки України, яка перебуває в тіні. 4. Узгодження Необхідність врегулювання проблем обліку енергоресурсів відзначено Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, Мінпаливенерго, Мінпромполітики, Держжитлокомунгоспом. Можливість вирішення проблеми та необхідність такого вирішення визнається ними всіма. Разом з тим окремі центральні органи виконавчої влади відзначають, що вирішення проблеми може здійснюватися різними шляхами. Узгодження шляхів розв’язання проблем обліку енергоресурсів було проведено з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, Мінпаливенерго, Мінпромполітики, Держжитлокомунгоспом, НКРЕ, НАК “Нафтогаз України” та Мін'юстом. 5. Оптимальний варіант Оптимальним варіантом вирішення проблеми є прийняття Верховною Радою України Закону України “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води”. Прийняття закону дозволить у одному акті сконцентрувати вирішення питань обліку, а не розпорошувати рішення на багато нормативно-правових актів різної ваги. В подальшому на основі прийнятих Законом положень внести зміни та доповнень до діючих законодавчих та нормативно-правових актів, які обумовлюють питання встановлення, обслуговування, право власності на засоби обліку та порядок розрахунків за спожиті енергоносії між споживачем та постачальником, що регламентують облік визначених енергоресурсів. 6. Впровадження Для впровадження Закону України “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води” необхідно запровадити поетапне введення у дію норм закону. Оптимальним варіантом є встановлення перехідного періоду за спеціальними програмами, що розроблені для кожного виду енергетичних ресурсів. Тарифна політика на етапі перехідного періоду повинна сприяти послідовному зниженню рівня понаднормативних втрат енергоресурсів і нагромадженню ресурсів (коштів) у “фонді обліку”. Короткий перелік робіт цього періоду включає: - вдосконалення нормативної і метрологічної бази; - вдосконалення методичних документів; - обстеження об'єктів обліку; - створення типових проектів систем та встановлення засобів обліку; - масове впровадження систем та засобів обліку; - підготовка і навчання персоналу для обслуговування систем та засобів обліку. Зважаючи на те, що на даний час частина споживачів встановила засоби обліку енергоресурсів за власний рахунок, на перехідний період (період експлуатації таких засобів обліку) необхідно буде встановити особливі умови організації обліку для вказаної категорії споживачів та суб’єктів господарювання, що забезпечують постачання (транспортування) їм відповідних видів енергоресурсів. Важливим проблемним питанням необхідно вважати питання організації обліку якості енергетичних ресурсів. Перехідний період для організації обліку якості енергетичних ресурсів може бути тривалішим, ніж для вирішення інших питань. Це пов'язано з формуванням ринку приладів обліку якості енергетичних ресурсів і створенням метрологічної бази. Оцінюючи стан і можливості ринку впровадження засобів обліку енергоресурсів, можна зазначити наступне: 1. Ринок засобів кількості енергоресурсів, що сформувався на даний час в Україні, включає найсучасніші технічні засоби, створені з урахуванням останніх досягнень вимірювальної техніки, мікроелектроніки, обчислювальної техніки, засобів і систем зв'язку. Практично всі засоби обліку можуть використовуватися при створенні автоматизованих систем обліку. 2. Ринок засобів обліку якості енергоресурсів ще не розвинений внаслідок відсутності попиту на прилади виміру параметрів якості. У технічному плані немає видимих перешкод для розвитку ринку приладів цього призначення. 3. В умовах, що існують, керувати ринком засобів обліку енергоресурсів може тільки попит. Керувати якістю технічних засобів обліку можна через систему нормативних і методичних документів, що будуть регламентувати питання обліку. Стандарти на прилади обліку мають відповідати ISO У даний час в Україні необхідно створити таку систему документів. Проведення всіх робіт пов'язано зі значними фінансовими витратами. За відсутності накопичень у “фонді обліку” повинні бути знайдені інші джерела фінансування і визначені умови фінансування. Впровадження Закону і передбачених у Законі механізмів не вимагатиме збільшення бюджетних видатків на утримання бюджетної сфери, оскільки це питання вже урегульоване Указом Президента України від 16.06.99 №662/99 Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами . Прийняття Закону України “Про організацію комерційного обліку електричної і теплової енергії, рідких, газоподібних паливно-енергетичних ресурсів, технічної та питної води” створить єдину законодавчу базу для виробників постачальників та споживачів енергоресурсів, що дозволить ефективно впроваджувати енергозберігаючі заходи в усіх галузях національної економіки України. Результатом прийняття Закону стане також скорочення понаднормативних витрат енергоресурсів, що об'єктивно сприятиме виведенню тіньової частки економіки в легальну сферу функціонування.
Б. И. Левин, Е.М. Степина Общей мировой тенденцией второй половины двадцатого века явился рост цен на тепловую и электрическую энергию, обусловленный ростом спроса и энергопотребления на производстве и в быту, повышением требований к комфортности жизни, с одновременным ограничением доступности топлива (нефти и газа) в связи с региональными военными конфликтами. Ярким примером кризиса такого рода стал энергетический кризис в Калифорнии (США) 2000 г. Переходный период к рыночной экономике России и других странах СНГ сопровождается резким увеличением тарифов на тепловую и электрическую энергию [1]. Как и другие отрасли российской промышленности в тяжелом положении находится энергетика в целом, и в частности, теплоэнергетика [2]. Оборудование ТЭЦ в большинстве своем морально и физически устарело, качество ремонтов находится на низком уровне, коммуникации транспорта тепла (водяные тепловые и паровые сети) постоянно выходят из строя и требуют замены труб и качественно иной прокладки от источника до потребителя при надежной изоляции сетей. Постоянные аварии на протяженных магистральных и распределительных сетях от ТЭЦ резко снижают надежность подачи тепла потребителям всех категорий: жилищно-коммунальным и промышленным предприятиям различного профиля. Участились случаи отключения потребителей от тепловых и электрических сетей. Известно, что в отопительный период целые края и области России, базирующиеся на ТЭЦ, длительно оставались без тепла и электроэнергии. В этой связи особенно страдают малые населенные пункты, а как видно из таблицы 1, в 1991 году, преобладающая часть населения России проживала в малых городах и поселках городского типа с численностью населения до 20 тысяч человек. Табл. 1. Демографическая ситуация в России. Численность населения городов и поселков городского типа на 01.01.1991 Группы городов Численность населения, тыс.чел. Количество городов с такой численностью Всего проживало, млн.чел. I Свыше 100 179 17,3 II 20 - 100 553 23,7 III до 20 2492 109 В настоящее время в этой градации городов, по-видимому, мало что изменилось. До 1990 г. доля затрат на электроэнергию, топливо и тепло в общей себестоимости продукции составляла 3-7%, рост цен на эти ресурсы привел к увеличению этой доли до 45-65% [2], росту оплаты коммунальных услуг населением [3, 4]. Анализ современных тенденций в энергетике указывает на переход от централизованной к распределенной мини- микро- генерации, максимально приближенной к окончательному потребителю, как на общемировую тенденцию [11]. Очень привлекательными с экономической и экологической точки зрения выглядят схемы когенерации, то есть одновременной выработки тепла, электроэнергии (а иногда, еще и холода). В России дополнительными аргументами в пользу внедрения технологии когенерации на существующих котельных служат следующие обстоятельства: в условиях спада производства большинство паровых отопительных и пароводогрейных промышленных и промышленно отопительных котельных не используют полностью установленные мощности; на источниках тепла - паровых (Dк =2 ,5 - 25 т/ч и выше, Pр=1,4 МПа, t=195 - 225°С), либо пароводогрейных с водогрейными котлами (Q = 11,5; 23,2; 34,8; 58; 116 МВт), параметры пара по условиям эксплуатации снижаются через РОУ до 0,3 - 0,5 МПа. При этом часть расчетного потенциала теплового потока теряется. Логично, что в этих условиях, нарастает тенденция превращения существующих котельных в ТЭЦ малой мощности и мини ТЭЦ. Ряд авторов [4, 5] считают справедливым для России сегодня утверждение широко принятое в СССР, что источниками централизованного теплоснабжения являются котельные, теплопроизводительность которых 80 ГДж/ч (20 Гкал/ч) и выше. При этом рассматривается создание малых ТЭЦ на базе ДЭС, ГТУ, ПГУ в том числе путем установки этих агрегатов на существующих котельных. Эти же авторы полагают, что, как правило, осуществить установку этих агрегатов нельзя из-за стесненности площадок котельных, их расположения в центре жилых районов, их плохой экологичности и т.п. Однако, по нашему мнению, мини ТЭЦ могут базироваться и на котельных меньшей мощности, что особенно важно для городов с численностью населения до 100 тыс. жителей. Наиболее эффективной технологией преобразования таких котельных в мини ТЭЦ являются паровые турбины. Наш анализ схем теплоснабжения 89-ти характерных городов сорока регионов России (с численностью населения до 100 тыс. жителей) показал наличие в этих городах 2118 котлов паропроизводительностью от 2,5 т/ч до 25 т/ч. В основном (79%), в этих котельных установлены котлы ЗАО ПО “Бийскэнергомаш”, из которых: 5,9% производительностью - 20 т/ч; 3,21% - 25т/ч; 26,7% - 10 т/ч; 17% - 6,5т/ч; 17,5% - 4т/ч; 8,64% - 2,5т/ч. Помимо этого, в странах СНГ и России находятся в эксплуатации более 6000 котлов серии ДЕ производительностью от 16 т/ч до 25т/ч при номинальном давлении пара 1,2-1,4 МПа [3, 6]. Как показал опыт обследования энергетики городов, паровые котельные с упомянутыми котлами запроектированы и построены по типовым проектам, как правило, не менее чем в составе трех котлов. Базируясь на укрупненных показателях удельных расчетных расходов тепла суммарно по жилым и общественным зданиям на одного жителя, например, в населенных пунктах городов до 50 тыс. жителей и tнр= -30°С [7], можно рассчитать количество жителей, обслуживаемых паровыми отопительными котельными (Табл. 2) с параметрами пара 1,2-1,4 МПа, tп=195 - 225°С различной производительности. Табл. 2. Параметры типовых котельных. Котельные, оборудованные котлами Установленная паро-производительность т/ч *) Отпуск тепла потребителям МВт/ч Число жителей, обслуживаемых котельной 3ДKBР-2,5 7,5 4,7 1831,0 3ДKBР-4 12,0 7,16 2902,0 3ДKBР-6,5 19,5 10,0 3535,0 3ДKBР10- 30,0 15,4 5160,0 3ДKBР-16 48,0 29,0 9717,0 3ДKBР-20 60,0 35,7 12565,0 3ДKBР-25 75,0 45,0 15838,0 *) При подсчете количества тепла, отпускаемого потребителю, условно принято, что 5% выработанного тепла расходуется на собственные нужды котельных, работающих на основном топливе – газе, при резервном – мазуте. Типовые проекты котельных с паровыми котлами типа ДKBР, по которым в массовом порядке были построены котельные, разрабатывались и в составе четырех котлов. Как видно из Табл.2 уже котельные с котлами ДKBР-2,5 являются групповыми и не могут считаться источниками децентрализованного теплоснабжения. Представляется интересным проследить, как изменяется удельное количество электроэнергии, потребляемой различными паровыми котельными на 1 т/ч выработанного пара. Результаты анализа типовых проектов котельных, по которым построены 80% источников теплоснабжения в малых городах России и на коммунальных предприятиях городов показаны в Табл. 3. Таблица 3. Технические данные типовых котельных. Тип котельных по назначению Типоразмеры котлов Nуд кВт/1т.п./ч в зависимости от вида топлива Угли Мазут Газ Отопительные ДKBР-2,5-13 22-24 15-17 13-15 ДKBР-4-13 ДKBР-6,5-13 ДKBР-10-13 15-18 10-12 10-12 ДKBР-20-13 Производственно отопительные ДKBР-2,5-13 14-20 11-12 8-10 ДKBР-4-13 ДKBР-6,5-13 ДKBР-10-13 14-15 8-10 8-10 ДKBР-20-13 Производственные ДKBР-2,5-13 14-17 5-7 5-7 ДKBР-4-13 ДKBР-6,5-13 ДKBР-10-13 10-12 6 5 ДKBР-20-13 В отопительных котельных большие значения Nуд относятся к тем, которые, либо работают на тепловые сети с открытой системой теплоснабжения (т.е. с непосредственным забором воды из сети на нужды горячего водоснабжения) с крупными подпиточными насосами, либо на достаточно протяженные тепловые сети, требующие повышенных напоров (а значит и мощности) сетевых насосов. В производственно-отопительных котельных большие Nуд имеют место при 60 - 70% отопительных нагрузок от установленной производительности источника. В производственных котельных большие значения Nуд имеют место при меньших объемах возврата конденсата, что также имеет значение для котельных смешанного типа. Нетрудно заметить, что чем производительнее котлы, тем меньше Nуд. В настоящей статье рассматриваются некоторые особенности оборудования мини-ТЭЦ на базе существующих паровых и пароводогрейных котельных надстроенных паровыми турбинами с противодавлением, генераторами электрической мощностью до 750кВт. Турбины работают на “остром” паре 1,4МПа, t=195 - 225°С. При этом на сегодняшнем рынке в рассматриваемом сегменте энергетического оборудования присутствуют турбогенераторы, которые изготавливаются НПВП “Турбокон” (ОАО “Калужский турбинный завод”), ЗАО “Независимая Энергетика”, а также ОАО “Электротехническая корпорация”. Все эти турбины используются на котельных для замены РОУ, частичной выработки электроэнергии на базе теплового потребления, что является эффективным энергосберегающим мероприятием для самих котельных. Этот эффект не ограничивается только энергосбережением, но и позволяет значительно повысить надежность электроснабжения котельной, а также полностью или частично отказаться от покупки электроэнергии извне на покрытие собственных нужд, получая при этом значительную экономию. Так в [1] утверждается, что себестоимость выработанной электроэнергии на Мини ТЭЦ с турбогенераторами НПВП “Турбокон” единичной мощностью 500-600 кВт (турбинами с противодавлением) составляет 6 коп/кВт.ч., между тем котельные в г.Москве в первой половине 2001г. платили Мосэнерго за электроэнергию 45 - 64 коп/кВт ч. Так, например, по нашим расчетам (ноябрь 2001г.) котельная аэропорта “Домодедово” (4 ДКВР-10-13гм и 2 ДЕ-20-13 гм) при использовании турбогенератора ЗАО “Независимая Энергетика” Nэ=200 кВт вместо РОУ получала бы экономию 1,1 млн. рублей в год, при сроке окупаемости капвложений на установку машины – 1,64 года. Установка машин с противодавлением повышает, также, надежность работы источника теплоснабжения, так как при отключении его от внешней электрической сети позволяет полностью или частично отпускать тепло потребителям, сохраняя в работе тепловые сети при низких температурах наружного воздуха. Идею ухода от гигантских станций и повышения тем самым общей устойчивости системы поддерживает директор института энергетических исследований, член – корреспондент РАН А. Макаров, который считает [8], что теперь каждый владелец предприятия может построить собственную электростанцию, инвестиции в которую быстро окупаются. Официальные материалы энергетической стратегии РФ [9] подтверждают, что котельными центрального теплоснабжения вырабатывается почти 50% всего потребляемого в России тепла. При суммарном росте теплопотребления в стране в 2000 г. по сравнению с 1999 г. прогнозируемым не менее чем в 1,3 раза, доля источников децентрализованного теплоснабжения (т.е. менее 80 ГДж/ч – см. выше) увеличится до 33%. Изложенное подтверждает актуальность установки на котельных турбогенераторов, главным образом, как для покрытия собственных нужд котельных, так и отдачи внешним потребителям электроэнергии. Рассмотрим турбоагрегаты в интересующем нас диапазоне мощностей, представленные на российском рынке, не углубляясь подробно в особенности их конструкции, а также системы автоматического регулирования, защиты и управления агрегатами. Серийно изготавливаемый турбогенератор “Кубань-0,5”. Номинальная мощность N=500кВт, изготовитель ОАО “Калужский турбинный завод” (http://www.ktz.kaluga.ru). На период публикаций 1998 г. [1, 6] было поставлено потребителю 25 автоматизированных энергокомплексов, на сегодняшний день их уже около 40. Турбина с лопаточным ротором, требует для размещения собственно турбогенератора площадь около 40 м2 и, судя по данным [4], устанавливается, главным образом, в промышленных, либо промышленно-отопительных котельных теплопроизводительностью более 80 ГДж/ч. По данным технического описания и инструкции по эксплуатации завода на входе в турбину требуется сухой насыщенный пар, турбогенератор полностью автоматизирован, для электрооборудования требуется отдельное помещение. Так на одной из котельных города Курска турбогенератор “Кубань-0,5” со вспомогательным оборудованием располагался на двух уровнях, при этом маслобак, масляные насосы и фильтры масла расположены под турбогенератором. На котельной Заволжского Моторного Завода (ЗМЗ) Нижегородской области отрабатывались режимы работы агрегата “Кубань-0,5” не только на покрытие собственных нужд котельных, но и на выдачу электроэнергии во внешние электрические сети через трансформатор 0,4/10кВ. Энергоагрегат ПРОМ-600/1500-Э-141, выпускаемый ОАО Электротехническая корпорация (http://www.roel.ru) установлен в котельных в количестве девяти комплектов и, в частности, на пароводогрейной котельной в Люберцах. Здесь в помещение двух котлов ДКВР-16-гм установлены три агрегата общей электрической мощностью 1800кВт. В длительной нормальной эксплуатации они пока еще не опробованы. Отличительной особенностью ПРОМ-600 от турбины “Кубань-0,5” является то, что роторы этого агрегата безлопаточные и по техническим условиям эксплуатации он может работать также и при давлении острого пара 2,4Мпа с сухостью пара х=0,99. ПВМ-250-ЭГ (Паровая винтовая машина) компании “Независимая Энергетика” (http://www.energywell.narod.ru). Как и все рассматриваемые агрегаты (“Кубань-0,5”, ПРОМ-600) ПВМ-250-ЭГ рассчитан на параллельную работу с системой внешнего электроснабжения в котельной на сеть 0,4кВ. Основной компонент агрегата ПВМ - расширитель паровой винтовой (РПВ-02М) представляющий собой безлопаточную паровую турбину с противодавлением. В корпусе турбины помещаются ведущий и ведомый роторы в виде шнеков (винтов). Турбина компактна, оснащена встроенным редуктором, монтируется на общей раме с генератором, масляным баком, маслоохладителем. Достоинством энергоустановки ПВМ-250-ЭГ является и то, что она может работать на паре любого качества и высокой влажности в отличие от паровых турбин с лопаточным ротором. Табл. 4. Технические ( в том числе некоторые удельные) характеристики. По материалам заводов-изготовителей. Наименование параметров Единица измерения Технические параметры турбогенераторов (по типам) “Кубань-0,5” ПРОМ-600 (**) ПВМ-250-ЭГ Параметры пара: - давление на входе – Рвх МПа 1,3 (1,1-1,3) 1,4 1,3 (1,1) - давление на выходе – Рвых МПа 0,37 0,3 0,45 (0,15) - температура на входе °С 191 194 191 Качество пара сухой насыщенный насыщенный насыщенный до 0,89 Расход пара т/ч 16 15,8 6-9 Относительный внутренний КПД турбины на номинальном режиме % 56,6 50 62,9 Электрическая мощность кВт 500 600 250 Параметры трехфазного тока: - напряжение кВ 0,4 0,4 0,4 - частота Гц 50 50 50 Частота вращения выходного вала турбины мин-1 1500 1500 1500/3000 Масса турбогенератора кг 8320 7500 2500 Габаритные размеры установки - длина мм 3840 3110 2500 - ширина мм 2100 1775 920 - высота мм 2030 1805 1415 Удельные характеристики собственно энергоустановки (*) Удельная площадь установки с агрегатами на раме м2/кВт 0,0161 0,0092 0,0092 Удельный объем установки с агрегатами на раме м3/кВт 0,0327 0,0167 0,013 Удельный расход металла кг/кВт 16,64 12,5 10,0 Удельный расход пара при номинальных параметрах кг/кВт 32,0 26,3 31,2 (**) (*) Удельный расход условного топлива на выработку электроэнергии здесь не приводится, так как зависит от конкретных условий работы энергоустановок. Однако расчеты показывают, что он колеблется в пределах 140-180 г у.т./кВт ч, что более чем в 2 раза [10] ниже его значений на крупных ТЭЦ. (**) Все данные по ПВМ-250-ЭГ получены экспериментально в условиях промышленной эксплуатации. Удельный расход пара получен при Рвх=1,1МПа, Рвых=0,2МПа. Первые три ПВМ опытной партии отработали 1000 часов в качестве приводов сетевых насосов на ЦТП одного из московских предприятий, были демонтированы и законсервированы из-за реконструкции ЦТП, их эксплуатация будет продолжена после завершения реконструкции. Машины второго и третьего поколения прошли длительные промышленно-заводские испытания в режиме турбогенератора на московском предприятии “Бекерон”. Компактность ПВМ-250-ЭГ позволяет устанавливать их в существующих зданиях котельных. Технологический процесс работы турбины автоматизирован, в комплект поставки входит шкаф управления с САУ на микропроцессорах и силовой частью. На настоящий момент отработка технологии и испытания промышленных образцов завершены и ЗАО «Независимая энергетика» переходит к серийному производству этих машин. На рис.1 показана энергоустановка ПВМ-250-ЭГ, которая эксплуатируется на московском заводе “Бекерон”. На рис. 2 представлена Экономический эффект реконструкции котельной в мини-ТЭЦ обуславливается тем, что себестоимость вырабатываемой электроэнергии значительно ниже цены покупки электроэнергии из системы. В результате снижения себестоимости выработки тепла на источнике теплоснабжения возникает реальная возможность снижения тарифов на оплату тепла населению. Это особенно важно в условиях коммунальной реформы для гармоничного перехода к 100% бездотационной оплате тепла населением. Перечень литературы 1. Федоров В.А., Смирнов В.М. “Опыт разработки, строительства и ввода в эксплуатацию малых электростанций”, Москва, “Теплоэнергетика” №1, 2000г. 2. Кореннов Б.Е. “Замена РОУ противодавленческой турбиной – эффективное энергосберегающее предприятие для котельных и ТЭЦ”, Москва, “Промышленная энергетика” №7, 1997г. 3. Бушуев В.В., Громов Б.Н., Доброхотов В.И. и др. “Научно-технические и организационно-экономические проблемы внедрения энергосберегающих технологий”, Москва, “Теплоэнергетика” №11, 1997г. 4. Хрилев Л.С. “Основные направления развития теплофикации”, Москва, “Теплоэнергетика” №4, 1998г. 5. Кореннов Б.Е., Светлов К.О., Смирнов И.А. “Прогноз развития теплоснабжения в России на период до 2010г. с оценкой до 2020г. и комплекс мероприятий по его реализации”, Москва, “Энергетическая политика” №6, 1999г. 6. Мильман О.О. “Технико-экономические показатели мини электростанций с противодавленческими турбинами”, Москва, “Теплоэнергетика” №1, 2000г. 7. Шубин Е.П. “Основные вопросы проектирования систем теплоснабжения городов”, Москва, “Энергия”, 1979г. Шубин Е.П., Левин Б.И. “Проектирование теплоподготовительных установок ТЭЦ и котельных”, Москва, “Энергия”, 1970г. 8. Макаров А. “У нас есть право на электростанцию”, раздел “Наука”, “Известия” №5, 25 мая 2001г. 9. Официальные материалы. Энергетическая стратегия РФ. Территориально-производственная политика. Стратегия развития отраслей ТЭК, Москва. 10. Доброхотов В.И. “Энергосбережение: проблемы и решения”, Москва, “Теплоэнергетика” №1, 2000г. 11. Micropower: The Next Electrical Era. Seth Dunn. Worldwatch Institute. July 2000.
Підприємці наполягають на збереж. Сайт издательства "новости теплоснабжения". Новая страница 1. Программы по росту энергоэффекти. Как правильно определять нагрузк. Главная -> Экология 
|