Главная -> Экология

Новая страница 1. Переработка и вывоз строительного мусора

Ігор Шелевицький, докт. техн. наук, професор, Альянс Майдан

Громаддя планів атомного розвитку України

В Україні заплановано потужний розвиток атомної енергетики. 13 діючих енергоблоки мають сумарну потужність 11835 МВт. Їх вклад складає 51% загального виробництва електроенергії [1]. За офіційними даними в Україні виробляється близько 18 млрд. кВт г. на місяць (приблизно 200 млрд. кВт г. на рік)[2]. За 12 місяців 2006 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об’єднаної енергетичної системи України, досяг 192 млрд. кВт г. Атомними електростанціями вироблено 90 млрд. кВт г. електроенергії або 47% від загальної кількості. Коефіцієнт використання встановленої потужності АЕС становить 75,3 %. Протягом 2006 року експортовано 11 млрд. кВт г. електроенергії або 6% від виробленої.[3].

Енергетична стратегія України на період до 2030 року передбачає зростання виробництва електроенергії в країні до 420,1 млрд. кВт г. При цьому частка виробництва електроенергії на АЕС у 2030 році повинна скласти 52% від загального [4]. Для цього заплановано побудувати до 2030 року 22 атомних енергоблоки до існуючих [5]. За словами Юрія Бойка, до 2016 року в Україні планується побудувати додатково до 15 вже існуючих ще два енергоблоки [6]. Про важливість для України саме цього шляху стверджує й Президент Національної академії наук Патон [7]. Прикро, що таке твердження зроблено на зустрічі саме з приводу перспектив розвитку в Україні відновлюваної енергетики.

Звісно, що зважаючи на історію й сьогодення розвитку атомної енергетики в Україні, такі плани не можуть не викликати занепокоєння в Україні і за її межами. Європейські фахівці вважають таку енергетичну програму нездійсненною, бо вона «не ґрунтується на реальних показниках розвитку економіки та енергетики України, містить безпідставні та необґрунтовані прогнози. Так, уряд планує до 2030 року побудувати 22 нових ядерних реактори, для чого немає ні фінансових ресурсів, ні технічних можливостей, ні прийнятних майданчиків для АЕС. Енергетична стратегія України не містить оптимального енергетичного балансу України, не надає належної пріоритетності підвищенню енергоефективності та енергозбереженню. Національна енергетична стратегія України до 2030 року є нездійсненною, а отже не може сприйматися серйозно Європою при вирішенні питань глобальної енергетичної безпеки.» [5].

Однак навряд чи варто легко ставитися до цих ядерних проектів українцям. Бо за певних умов в нашій країні реалізовувалися й не менш грандіозні проекти й за гірших обставин. До того ж у свідомості більшості населення позитивний розвиток країни й збільшення виробництва енергії та індустріальний розвиток є синонімами. Тож необхідно зрозуміти кому така програма приносить вигоду, а кому дірку від бублика та на додачу шкідливі відходи й соціальні та політичні проблеми.

Навіщо українцям стільки енергії або що ми з того отримаємо?

Основне і дуже логічне запитання є таке «Для чого Україні збільшувати більш ніж у два рази виробництво електроенергії за такий відносно короткий термін?». Що передбачає такий розвиток та із розвитком яких галузей господарства це пов’язано? Цікаво, що ще у 2003 році Сергій Єрмилов, міністр палива й енергетики, казав: “Добудова енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС стане останнім великомасштабним проектом у вітчизняній атомній енергетиці”. На думку тодішнього міністра, Україна більше не відчуває нестатків в нових енергоблоках. Особливо зважаючи на політику відмови від атомної енергетики в країнах Євросоюзу [20].

Для відповіді звернемося до товарної структури зовнішньої торгівлі України [8]. У структурі експорту електроенергія складає лише трохи більше 1% (в грошовому еквіваленті). Але у цій же структурі надзвичайно виділяється експорт чорних металів 37.3%. Причому, порівняно із січнем-лютим 2006 року це становить 147.6%. Загальна сума за січень-лютий 2007 року становить 2,468,611 тис.дол.США. Частка іншої української продукції за окремими видами не перевищує й 5%, а для переважної більшості й 1%. Середня вартість чорних металів у світі становить приблизно 600 доларів за тону (500-900$ залежно від виду). Цей ринок має тенденцію до зростання обсягів споживання. Є дуже серйозні підстави вважати, що енергетична стратегія України ґрунтується виключно на прагненні терміново збільшити експорт саме чорних металів і саме для цього й заплановано зростання виробництва електроенергії.

Розглянемо детальніше видобуток і виробництво чорних металів. Для виготовлення 1 тони чорного металу на Криворізькому металургійному комбінаті (КМК) витрачається 12000 кВт г. енергії (в загальному еквіваленті за всіма енергоресурсами) [9]. У 70-80 роки у США на тону чавуну витрачали близько 7500 кВт г. Проте особливість КМК в тому, що комбінат включає повний цикл металургійного виробництва з видобуванням та збагаченням включно.

Порахуємо скільки ж електроенергії необхідно витратити для виробництва на експорт чорних металів. Виробництво чавуну з січня по листопад 2006 року склало майже 30 млн.тон, або 2,7 млн.тон чавуну в місяць. Сталь окремо враховувати не будемо, оскільки більша частина чавуну йде саме на отримання сталі. Отже, чавун презентуватиме обсяг виробництва чорних металів. Виробництво електроенергії за той самий період становло 170 млрд.кВт г., або 16 млрд. кВт г. в місяць. З даних про структуру споживання електроенергії маємо що 30-32% електроенергії споживає чорна металургія. Розділивши 5 млрд.кВт г. електроенергії на 2,7 млн.тон чорного металу отримаємо 2000 кВт г. для отримання однієї тони. У загальній структурі витрат енергоносіїв (12000 кВт г.) частина електроенергії становить 17%. На виробництво однієї тонни чавуну витрачають також в середньому 100 кубометрів природного газу, а загалом по галузі на виробництво чавуну витрачають понад 3 млрд. кубометрів газу. [10]. Це майже третина імпортованого Україною газу частка якого у вартості імпорту складає 20% [8]. Експортується 80% вироблених чорних металів, отже 44 млрд.кВт г. витрачено із січня по листопад 2006 року на виготовлення чорного металу для експорту.

На кінець 2006 року сумарна встановлена потужність електростанцій об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України склала 52 млн.МВт. [11]. Потенційно Україна здатна майже у два рази збільшити виробництво електроенергії. Однак використання встановленої потужності на АЕС становить біля 80%. Отже, основне збільшення можливе лише за рахунок теплових електростанцій. Однак і ціни й обмеженість ресурсів роблять таке зростання практично неможливим. Про те, що на сьогодні майже усі енергогенеруючі ресурси задіяно, свідчить і відносно низька частка експорту електроенергії.

Тому подальше збільшення виробництва чорних металів потребує додаткових енергетичних ресурсів. Водночас металургійна промисловість України не працює на повну потужність. Так, обсяги видобутку залізної руди й переробки у Кривбасі сягали 200 млн.тон на рік у 80-ті роки, а зараз не перевищують 100 млн.тон [9]. Отже, виробничий потенціал дозволяє збільшити обсяги видобутку принаймні у два рази. Зрозуміло, що основною проблемою є енергія.

Що несе українцям енергетично-металургійний розвиток

Людство вже усвідомило згубність невпинного нарощування індустріального виробництва. Технологічна діяльність людства призвела до серйозних кліматичних змін – глобального потепління. Слід зауважити, що глобальне потепління не обов’язково передбачає потепління саме на даній території. Просто можливі глобальні зміни в теплових процесах на поверхні Землі, які кардинально і не прогнозовано змінять кліматичну картину у всьому світі. Ключову роль у цих процесах відіграють енергетичні галузі. В першу чергу це викиди парникових газів (СО2, метан СН4, водяна пара). Для зменшення й призупинення цих глобальних процесів у 1997 році прийнято Кіотський протокол [12].

Тому енергетичну проблему не можливо розглядати без врахування цих факторів. Радикальне збільшення виробництва електроенергії за допомогою теплових електростанцій навряд чи можливе. Основною перешкодою є зростання цін на енергоносії та їх виснаження, а також обмеження стосовно викидів СО2, що встановлені Кіотським протоколом, згідно якого країни-учасниці зобов’язані до 2010 року зменшити викиди парникових газів в середньому на 5,2 % (у порівнянні з 1990 р.). Україна має значні переваги, бо у 1990 році був максимум металургійного виробництва. До того ж Україна віднесена до країн з перехідною економікою, до яких вимоги по зниженню викидів зменшені. Наявні викиди в Україні складають лише 50% від дозволеного максимуму і запас складає принаймні 150 млн.тон на рік викидів парникових газів [13]. Отже Україна ніби має значний запас можливостей для відновлення й нарощування енергетики й металургії. Поглянемо на це детальніше.

Проблеми гірничо-металургійного комплексу

Зростання металургійного виробництва (зокрема доменного) суттєво збільшує викиди СО2 в силу самого принципу доменного процесу. Викиди СО2 становлять 1,6-1,8 тон СО2 на тону виробленої сталі [14]. Отже, це 4,6 млн.тон СО2 в місяць і 55 млн.тон на рік. До цього додаються викиди й інших енергетичних джерел (80% енергії від неелектричних джерел це 10000 кВт г/тону сталі). За таких обставин атомна енергетика дійсно здається єдиним можливим варіантом до збільшення виробництва. АЕС не дають викидів СО2, потребують мізерних транспортних витрат, забезпечують високі потужності протягом тривалого періоду, запаси ядерного палива у світі оцінюються в декілька сотень років з врахуванням повторного використання [15]. Частина технологічних процесів в металургії може бути модернізована для збільшення частки витрат саме електричної енергії [10]. Аргументи на користь такого розвитку є в статті Валентина Землянського у Дзеркалі тижня [16].

Однак, варто розглянути негативні аспекти такого процесу. Цих аспектів принаймні три. Це екологічні наслідки від зростання обсягів видобування чорних металів, наслідки розвитку ядерної енергетики та соціальні наслідки розвитку вузькоспеціалізованого сировинного розвитку України. Гарний огляд проблем гірничо-металургійного комплексу є в статті опублікованій в дзеркалі тижня (№11, 2007) [10]. Дослідженням складних екологічних і соціальних проблем комплексу присвячена дисертаційна робота Ігоря Малахова [9], звідки й взято наведені нижче дані.

Для одержання тони сталі потрібно 5,7-7 тон залізорудної сировини, а всього на поверхню виймається 60 тон гірничої маси. Лише у Криворізькому залізорудному басейні (90% видобутку руди в Україні) за 120 років видобуто 3 млрд.тон залізної руди. Для того, щоб відчути обсяг цієї цифри, варто уявити собі поле залізної руди, шириною 10 км, довжиною 60 км і висотою в 1 метр. Пік видобутку припадає на 70-90 роки, коли вилучення породи становило 180 млн.т./рік, а переміщення 450 млн.тон/рік. У відвалах накопичено 6 млрд.тон розкривних порід, у шламосховищах 2,5 млрд.тон дрібнодисперсних залізо-силікатних шламів (пилу). На поверхню відпомповують до 30 млн.м3/рік солоних вод. Обсяги пустот складають біля 600 млн.м3, з них незаповнених біля 1 млн.м3 (це еквівалентно пустоті шириною 1 км, довжиною 10 км і глибиною 100 м). Повітря Кривбасу містить залізо-силікатний пил, що перевищує більш як на порядок фонові значення степової зони. Залізо-силікатний пил викликає легеневі хвороби та справляє абразивну дію на механізми. Кривбас дає 12-20% світового штучного геохімічного потоку заліза з дуже локалізованої області. Це виняткова надмірність технологічного навантаження, що зосереджене в смузі 140 км завдовжки і шириною 6 км. Проблема полягає ще й в тому, що технологічні процеси низько ефективні, використовується лише 0,1-0,05% сировини з врахуванням усіх складових процесу виробництва та збагачення (в енергетиці 15-19%). Розпорошені та під завалами залишаються інші корисні копалини (боксити, уран, сланці, золото, марганець) та мінерали (нефрити, агати, гранати, сердолік, тигрове око). Навколишнє середовище необоротно трансформувалося в техногенну екосистему. Вже сьогодні розвиток такої системи є загрозливим і мало прогнозованим. Отже, збільшення видобутку неминуче призведе до ланцюгової реакції складних і не прогнозованих змін, що загрожують людині (зсуви, затоплення, обвали, землетруси). Процес такого порушення надр в геологічному сенсі є миттєвим і безумовно, що з часом у надрах мають відбутися певні зміни, які відповідатимуть змінам щільності, тиску. Передбачити ці процеси практично неможливо.

Проблеми атомної енергетики

Загрози розвитку атомної енергетики відомі. Професійний аналіз проблем та можливостей ядерної енергетики в Україні є на сайті Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень [17] Про світові аспекти розвитку ядерних технологій читайте на сторінках Institute for Energy and Environmental Research (IEER) [24]. Одна із проблем це ядерні відходи. Наразі відсутня технологія їх утилізації (якщо така можлива взагалі). Україна вже накопичила 120 млн.м3 твердих та рідких відходів. З них 42 млн.тон в районі Дніпродзержинська, що знаходиться поряд з Дніпропетровськом на побережжі Дніпра і не далеко від Кривого Рогу. Дніпродзержинськ є яскравою ілюстрацією відсутності технологій, засобів і акумульованих коштів для демонтажу ядерних виробництв. Переробка цих відходів для відносно безпечного зберігання потребує 50000$ за м3. Тобто, уже сьогодні, потрібно витратити біля 6 трлн.доларів для їх убезпечення. [18]. Ще одна проблема таких відходів повязана з воєнними конфліктами й природними та техногенними катастрофами. Відходи необхідно надійно і контрольовано зберігати протягом тисяч років. Міжнародний інститут World Watch оцінює щорічні витрати на утримання ядерних сховищ сумою від 1,44 до 8,61 млрд. доларів США. Це задача, яка за вартістю й складністю не має аналогів. Про ці проблеми попереджав ще у 1976 році академік Капіца [21]. Наразі відсутні й технології демонтажу ядерних обєктів і навіть необхідні технічні засоби й служби для такої роботи та оперативної ліквідації атомних аварій.

Наступною проблемою є загроза ядерних аварій і катастроф. На офіційних сторінках Всесвітньої інформаційної служби з енергетики NIRS/WISE-Україна [19] є календарний перелік близько 400 ядерних аварій та інцидентів. Протягом короткого терміну існування ядерних технологій сталося принаймні пять масштабних катастроф, найвідоміша з яких Чорнобильська якраз в Україні. Попри те, що було викинуто лише біля 3% ядерного пального, від катастрофи постраждало більше 9 млн.чоловік на території в 160 тис. км2. Сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд. дол. США. [22].

За таких умов низька собівартість атомної енергетики є лише легендою, наслідком дуже специфічного її розрахунку, коли основні витрати на подолання негативних наслідків несе суспільство. Розрахунки опираються майже виключно на існуючу та прогнозовану вартість ресурсів, однак не враховують забруднення довкілля та пов’язані з ним наслідки. Ще декілька десятків років тому прогнозувалося інтенсивне зростання ядерної енергетики, під яке будувалися ядерні виробництва. Це призвело сьогодні до перевиробництва збагаченого урану [23]. Від подальшого розвитку атомної енергетики відмовилася Німеччина (на АЕС виробляється 30% електроенергії). Цікаво, що остання АЕС була збудована там у 1982 році, і відтоді замовлень на нові не надходило (не вигідно?) [20]. Зрозуміло, що робити достовірні прогнози навіть на 50-100 років практично неможливо.

Поширеною є теза про те, що розвиток АЕС може запобігти глобальним кліматичним змінам, зумовлених викидами парникових газів. Однак, як видно із представлених вище міркувань, будівництво АЕС навіть побічно не має цього на меті. До того ж в глобальному масштабі, щоб зменшити викиди на 80% необхідно в короткий термін побудувати біля 2000 енергоблоків потужністю по 1000 МВт. Також слід врахувати, що АЕС викидає в атмосферу значну кількість водяної пари, яка також є парниковим газом [25]. А центрифуги, що застосовуються для збагачення урану, викидають в атмосферу дуже значну кількість фреону. В 2002 році Падьюкський збагачувальний завод викинув в атмосферу більше 197,3 тон фреону через негерметичні труби та інше обладнання. Частка тільки одного цього заводу склала 55% викидів фреонів усіх великих виробництв США за 2002 рік [24].

Отже, енергетичні атомні компанії отримують прибутки, а суспільство займається ліквідацією збитків від їх діяльності.

Від руйнування довкілля до деградації суспільства

Про соціальні наслідки пов’язані з погіршенням екологічних умов та техногенні катастрофи пишуть і говорять багато, але в основному окремо від теми індустріального розвитку. Однак ці явища мають дуже тісний зв'язок. Яскрава ілюстрація забруднення довкілля та соціальних проблем техногенних областей - дитяча смертність в Кривому Розі на 25% вище ніж в Україні та в області і зросла з 14,7 на тисячу новонароджених у 1995 році до 17,1 у 2006 [26].

Металургійний комплекс України - це значна концентрація малокваліфікованої робочої сили у відносно обмежених районах. Проблеми цих процесів детально описано в статті Ели Лібанової в Дзеркалі тижня [27]. Такі області майже повністю прив’язані до металургійного виробництва і дуже чутливі до його коливань. У видобувній галузі України у 2004 році працювало 529 тис. чоловік (16% від чисельності у промисловості), у металургійній 415 тис.(12%) [28]. Продуктивність праці в українській металургії становить 120 тон на працівника (для порівняння в Німеччині 480 тон) [29]. Низька продуктивність зумовлена не лише різницею в технологіях. Умови роботи в цих галузях не відповідають санітарно-гігієнічним нормам для 68% працівників видобувної галузі і 56% металургійної (найвищі показники у промисловості). Втрати робочого часу з цих причин становлять відповідно 17% і 13% [28]. Зрозуміло, що такий стан справляє вплив і на фізіологічні здатності працівників. Низька продуктивність зумовлена й низьким рівнем управління, що не відповідає сучасним стандартам та підходам і по своїй суті є незначною стихійною еволюцією технологій 20-30-х років минулого століття. Опосередкованим свідченням цьому є намагання Mittal Steel стимулювати скорочення керівних працівників на комбінаті в Кривому Розі. Цікаво, що частина управлінців незмінно займає свої посади протягом 30-40 років.

Соціальна ситуація в металургійних та видобувних районах справляє вплив не лише на стан здоров’я, але й на психологічну, духовну складову, на якість життя в цілому. На це також звертає увагу й Ігор Малахов [9]. Технології початку минулого століття визначають й аналогічний спосіб мислення і дій. Це низькі вимоги до якості й умов життя, схильність до авторитаризму й централізації, патерналізм. Людина в таких системах підпорядкована виробничим процесам не лише на робочому місці, але й у повсякденному житті. Ідеї виробництва, трудових колективів, домінують над людськими і родинними цінностями та духовною складовою.

Непрямим свідченням руйнування суспільних систем індустріально-видобувних районів є інформація по захворюванням на ВІЛ та СНІД [30]. Чотири області України Донецька, Дніпропетровська, Одеська та Миколаївська дають 36-43% захворювань та 31-38% смертей від СНІД в Україні. Звісно, що це є наслідком цілого комплексу складних причин, однак, на нашу думку, фактор концентрації малокваліфікованої та атомізованої (відірваної від родин) робочої сили, схильної до патерналізму, є дуже суттєвим. Динаміку поширеності ВІЛ та СНІД показано в таблиці нижче. Для порівняння показано також дані для не індустріальних областей.

Поширеність ВІЛ на 100000

Поширеність СНІД на 100000

Області

2001

2002

2003

2004

2001

2002

2003

2004

Дніпропетровська

26.2

41.8

49.7

59.8

0.7

6.4

8.8

Донецька

31.2

32.1

38.7

52.9

4.3

6.3

8.9

Волинська

5.9

12.1

9.2

12.7

0.2

1.4

1.8

1.6

Тернопільська

3.5

2.6

4.4

4.7

0.2

0.4

0.7

Свідченням суттєвості суб’єктивної, моральної та освітньої складових цих процесів є дуже суттєва різниця в частині ВІЛ інфікованих серед вагітних жінок за областями. У 2004 році ці показники в областях були такими: Дніпропетровська 0,7%, Донецька 0,61%, Волинська 0,11%, Тернопільська 0,04%. За прогнозами, у 2014 році, частка в смертності від СНІД серед дорослих чоловіків становитиме третину, а серед жінок дві третини. За помірним прогнозом смерть від СНІД складе у 2014 році 59000, а суммарно 511 тисяч чоловік. До індустріальних центрів виразно тяжіють й інші дуже серйозні соціальні проблеми – наркоманія, злочини, суїциди, низький рівень життя. Ці проблеми концентруються переважно в центрі-сході України. В оглядах на сайті «Новини української психіатрії» [31] наглядно показані географія й динаміка [32] цих явищ. І проблема не в оцінці економічних збитків від цих явищ чи коштах на їх подолання, а в тому, що це наслідок грубої деформації економічного та соціального розвитку України. Ці суттєві моральні і матеріальні втрати не зараховуються до вартості індустріального продукту, хоча напряму зв’язані із способами їх виробництва.

Серйозною загрозою є концентрація величезних коштів та ресурсів в дуже обмеженому колі людей. Особливо, коли ці ресурси є домінуючими в економіці країни. Це справляє суттєвий вплив на соціальні, економічні і політичні процеси, на функціонування усієї системи влади. В Дзеркалі тижня [10] пишуть, що «Власниками контрольних пакетів акцій гірничо-збагачувальних і металургійних комбінатів є обмежене коло фінансово-промислових груп, котрі свою технічну, виробничу, економічну та збутову політику здійснюють винятково на свій розсуд, виходячи з власних інтересів. Інакше кажучи, в Україні утворився нерегульований державою монополізм у гірничорудній підгалузі, що справляє дестабілізуючий вплив на економіку держави.» Насправді, ситуація значно гірша, бо цей монополіст значною мірою вже контролює державу і усіма силами прагне підпорядкувати собі Україну повністю.

Існуючий спосіб функціонування металургії та енергетики принципово вимагає підпорядкування цим процесам усього суспільства. Відбувається дуже потужне лобіювання інтересів цих галузей. Енергетична ядерна програма якраз і є наслідком такого лобіювання. Цікаво одночасно з експортом розглянути й структуру імпорту за 2006 рік. Енергетичні ресурси складають 35% (в т.ч. 20% - газ), мінеральні ресурси (36,7%), механічне обладнання 15,8%, транспортні засоби 10,7%. Ці статті напряму зв’язані саме з гірничо-металургійним виробництвом. Тобто, експортований метал повертається в Україну виробами машинобудування. В той час, як українське машинобудування знаходиться фактично у стані занепаду. Виникає запитання, а для чого тоді Україні така галузь? Де вигода для суспільства? В чому тоді криється розгадка нарощування обсягів виробництва.

Анатолій Голубченко і Валерій Мазур відверто пишуть наступне[10]: «Останнім часом в Україні, як і в інших пострадянських країнах, нерідко працювала система експорту металургійної продукції, котра дуже прибуткова для власників підприємств і неефективна для держави. Суть схеми полягає в тому, що заводи продають готову продукцію на експорт із мінімальним для себе прибутком (або взагалі без прибутку, зі збитком) посередницьким структурам, власниками яких є власники підприємства, тобто фактично продають продукцію на експорт самим собі. А за кордоном ці посередницькі структури продають метал уже реальному кінцевому споживачеві за ринкову ціну. В результаті прибуток залишається у власників заводів, але за кордоном, і виводиться з України. До того ж посередники, експортуючи продукцію за кордон, домагаються від бюджету ще й компенсації податку на додану вартість. Металургійні підприємства нерідко продають продукцію вітчизняним споживачам за ціною на 10-30% вищою за експортну. Причина цього полягає в існуванні описаних вище схем реалізації металу. Плюс ще накладається чинник ПДВ, який мають компенсувати підприємствам при експорті продукції. Виходить, що продавати метал своїм машинобудівним заводам начебто невигідно.»

На жаль, знайти достовірні оцінки обсягів таких оборудок важко. Але певно, що мова йде про мільярдні суми. Адже лише компенсація за ПДВ складає 20% від суми експорту. І якщо на всьому шляху цих металевих потоків «свої» люди й власні фірми то легко уявити на що можна перетворити компенсацію ПДВ. Дуже специфічною є й практика компенсації ПДВ. Президент України у зверненні від 15 вересня 2006 року наводить такі цифри [33]: «компенсування доданої вартості в Республіці Крим виконане на 130%, компенсування у Луганській області виконане на 130%, компенсація ПДВ у Донецькій області – на 221%, у Волинській області планове завдання виконане лише на 2,7%, Київській області – 6%, 11% – у Полтавській, 12,9% – Рівненська, 14,9% – Чернівецька, 16% – місто Київ.». Дуже показова картина «лобіювання».

Свідченням істинності дуже низького рівня офіційної прибутковості металургії є пропозиція уряду встановити 10% знижку на електроенергію для підприємств із середньомісячним обсягом споживання електроенергії на технологічні потреби понад 50 млн. кВт год [35]. Завважте, що ця інформація не містить жодних конкретних розрахунків й сум. Знижка обґрунтовується зростанням на 19,8% за 3 квартали оптової ціни на електроенергію, що призвело до зниження прибутковості підприємств і впливає на показники бюджету (валовий дохід, податки). З огляду на наведені вище цифри енерговитрат зрозуміло, що прибутковість таки становить мінімально можливе значення. Але є іще запитання – хто і як компенсує цю пільгу енергетиці. Адже введення пільги знизить прибутковість енергетики, що аналогічно зменшить надходження до бюджету. Отже, ця пільга буде оплачена іншими областями і галузями економіки та громадянами України.

То чи не є металургійна галузь у її монопольній формі насправді збиткова для України, а прибутковість для власників забезпечується саме державними дотаціями у різній формі за рахунок розвитку інших галузей господарства? Таке собі зозуленя в гнізді української економіки? Зозуленя велике і вкрай небезпечне, бо вимагає підпорядкування собі усього суспільного й політичного життя країни. Ми мали можливість спостерігати цей вплив на виборах 2004 та маємо можливість спостерігати його у Верховній Раді та бурхливих політичних процесах і зараз.

То який вихід, чи є альтернативи? Звісно, що є. В гірничовидобувній галузі це комплексне і повне використання природних ресурсів, в металургії робота на внутрішній ринок та розвиток машинобудування. Безумовно, що ці галузі мають нести витрати на подолання негативних екологічних і соціальних наслідків діяльності. Стосовно енергетики, то про одну енергетичну альтернативу сказав Президент України на Енергетичному саміті у Кракові 11 травня 2007 року [34]: «Ми будемо заохочувати компанії, підприємців, місцеву владу розвивати проекти з енергозбереження. За розрахунками експертів, Україна може скоротити вдвічі свої енергетичні витрати.». Інша альтернатива полягає у розвитку відновлюваної енергетики. Це актуальна й дуже важлива окрема тема для окремої статті.

Однак, зараз усе залежатиме від вибору українців. Від того, чи зуміють вони відстояти власні, такі важливі кожному життєві інтереси на противагу мільярдним інтересам тих, хто знімаючи вершки, залишає на нашій українській землі руїну.

Джерела

1. Щорічне виробництво електроенергії АЕС в Україні до 2006 р. зросте до 100 млрд. кВт.
2. Виробництво основних видів валової продукції.
3. Інформаційна довідка про основні показники розвитку паливно-енергетичного комплексу України за грудень та 2006 рік.
4. Українa має переглянути свою Енергетичну стратегію
6. Українська шляхта шукає партнерів для будівництва нових АЕС
7. Роковини Чорнобиля: Патон про важливість розвитку ядерної енергії
8. Товарна структура зовнішньої торгівлі.
9. Вплив процесів видобутку залізних руд на стан навколишнього середовища та екологічну безпеку у Криворізькому гірничовидобувному регіоні: Автореф. дис. д-ра геол. наук: 21.06.01 [Електронний ресурс] / І.М. Малахов; Ін-т геохімії навколиш. середовища НАН та МНС України. — К., 2006. — 38 с. — укp.
10. Морфологія і генезис гірничо-металургійного комплексу України. Анатолій ГОЛУБЧЕНКО, Валерій МАЗУР. Дзеркало тижня. № 11 (640) 24 — 30 березня 2007.
11. НЕК «Укренерго»
12. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату
13. Глобальна зміна клімату – це питання Національної безпеки України
14. К.А. Волвенкина Методы оценки и анализ источников выбросов СО2 в черной металлургии
15. ПОЧЕМУ НАМ НУЖНЫ ВОЗОБНОВЛЯЕМЫЕ ИСТОЧНИКИ ЭНЕРГИИ?
16. Висока напруга «Енергоатома» Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ Дзеркало тижня № 31 (506) 7 — 13 серпня 2004
17. А.І. Шевцов, А.З. Дорошкевич, М.Г. Земляний Паливні проблеми ядерної енергетики України 2003.
18. Чому атомна енергетика не врятує клімат? Робоча Група неурядових екологічних організацій України з питань зміни клімату.
19. Календар ядерної ери. Ядерний монітор №1 (5) січень-лютий 2003 р.
20. ОБЕРЕЖНО! МИРНИЙ АТОМ Олег ГАВРИШ Дзеркало тижня № 50 (425) 28 грудня — 10 січня 2003.
21. П. Л. Капица. ЭКСПЕРИМЕНТ. ТЕОРИЯ. ПРАКТИКА. ГЛОБАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ И ЭНЕРГИЯ. Лекция, прочитанная в Стокгольмском университете 1976
22. ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА: ДІЇ, РЕЗУЛЬТАТИ ТА УРОКИ
23. Центр по изучению проблем разоружения, энергетики и экологии при МФТИ Наш комментарий Сколько стоит оружейный уран? 25 ноября 1998 г.
24. Обогащение урана:факты к содержательной дискуссии о ядерном распространении и атомной энергии Арджун Макхиджани, Луис Шалмерс и Брайс Смит. IEER Энергетика и Безопасность № 31
25. Борис Коробко. Енергетика та сталий розвиток. Інформаційний посібник для українських ЗМІ.– Київ. – 2006 рік
26. Зеленые Кривого Рога предрекают местный апокалипсис. 2006
27. Кому выгодна дешевая рабочая сила? Элла ЛИБАНОВА. Дзеркало тижня № 16 (645) 28 апреля — 11 мая 2007.
28. Анализ потерь промышленных предприятий Украины в связи с условиями труда на производстве. Л.М.Андросова. Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Выпуск 30. 2006 р. С.162-171.
29. Политический рост зарплат опасен. Алексей Мирошниченко. Экономические известия. №58(591) 04 АПРЕЛЬ 2007.
30. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВПЛИВ ВІЛ/СНІДу в УКРАЇНІ
31. Лінський І. В., Мінко О. І., Первомайський Е. Б. Актуальні тенденції поширення залежності від психоактивних речовин в Україні: Аналітичний огляд. — Харків, 2004. — 26 с.
32. Лінський І. В., Голубчиков М. В., Мінко О. І., Первомайський Е. Б., Дьяченко Л. І., Петриченко О. О., Мінко О. О. Актуальні тенденції поширення залежності від психоактивних речовин в Україні: Щорічний аналітичний огляд. — Харків, 2006. — Вип. 3. — 46 с.
33. Заява Президента України Віктора Ющенка представникам ЗМІ. 15 ВЕРЕСНЯ 2006.
34. Виступ Президента України на Енергетичному саміті у Кракові. 11 ТРАВНЯ 2007.
35. Уряд пропонує з 1 вересня (2006) встановити 10% знижку на електроенергію для потужних промислових підприємств.

Джерело публікації:

Стратегия

Месторождения полуострова Ямал являются стратегической сырьевой базой ОАО «Газпром».
На фото: буровая вышка.

Стратегическая цель ОАО «Газпром» – стать одним из лидеров мирового энергетического рынка

В чем заключается стратегическая цель ОАО «Газпром»?

Миссией ОАО «Газпром» является эффективное и сбалансированное газоснабжение потребителей Российской Федерации и выполнение с высокой степенью надежности долгосрочных контрактов и межправительственных соглашений по экспорту газа.

Стратегическая цель Газпрома – превращение в глобальную энергетическую компанию мирового уровня.

На каких принципах строится стратегия Газпрома?

Стратегия Газпрома базируется на следующих принципах деятельности компании:

повышение эффективности во всех звеньях производственной цепочки;

расширение и диверсификация деятельности за счет проектов, обеспечивающих создание продуктов с высокой добавленной стоимостью;

соблюдение интересов всех акционеров ОАО «Газпром»;

совершенствование корпоративного управления, повышение прозрачности финансово-хозяйственной деятельности;

персональная ответственность руководителей за принятые управленческие решения.

Почему диверсификация деятельности входит в число стратегических приоритетов Газпрома?

Под диверсификацией деятельности компании понимают расширение направлений ее производственной активности и состава конечных продуктов, устремление на новые рынки и развитие схем логистики. Все это – необходимые атрибуты для реализации стратегических конкурентных преимуществ глобальных компаний.

Выступая на годовом Общем собрании акционеров ОАО «Газпром» 24 июня 2005 года, Председатель Правления компании Алексей Миллер отметил: «Стратегия Газпрома – это вертикальная интеграция по природному газу и диверсификация по смежным продуктам и «высоким переделам». В современной структуре мирового углеводородного бизнеса доминируют универсальные нефтегазовые компании. Концентрация капитала и наличие единой инфраструктуры ведут к сокращению удельных затрат и существенному росту прибыли».

Над какими стратегическими проектами работает Газпром?

Решение стратегических задач ОАО «Газпром» осуществляет путем реализации следующих перспективных проектов.

Освоение ресурсов полуострова Ямал

Месторождения полуострова Ямал являются стратегической сырьевой базой ОАО «Газпром», способной поддержать уровень добычи на длительный период. Разведанные запасы газа на Ямале составляют 10,4 трлн. куб. м, конденсата – 228,3 млн. т, нефти – 291,8 млн. т, из которых 5,8 трлн. куб. м природного газа, 100 млн. т конденсата и 227 млн. т нефти сосредоточены на крупнейших месторождениях региона: Бованенковском, Харасавэйском и Новопортовском, лицензии на которые принадлежат Группе Газпром. Потенциальные объемы добычи природного газа на указанных месторождениях оцениваются в 178 млрд. куб. м в год, жидких углеводородов – от 7 до 9 млн. т в год.

Программа создания в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке единой системы добычи, транспортировки газа и газоснабжения с учетом возможного экспорта газа на рынки Китая и других стран АТР

Первая редакция Программы рассмотрена на заседании Правительства Российской Федерации в 2003 г. Были утверждены принципы развития системы газоснабжения на востоке России и определены направления доработки Программы, основные из которых:

приоритетность удовлетворения спроса на газ российских потребителей и поддержание устойчивого газоснабжения в России посредством расширения Единой системы газоснабжения (ЕСГ) на восток;

формирование рынка природного газа на базе цен, складывающихся с учетом конкуренции между различными видами топлива без прямого административного регулирования ценообразования со стороны государства;

реализация экспортной политики на базе одного экспортера газа.

С 2004 г. Минпромэнерго России совместно с ОАО «Газпром» осуществляет доработку Программы. Комплексный подход к освоению ресурсов природного газа на востоке страны, заложенный в этом документе, является альтернативой разрозненным проектам поставок на экспорт природного газа с отдельных месторождений.

Завершение доработки Программы запланировано Правительством России в 2006 году.

Освоение ресурсов российского Арктического шельфа

Российский Арктический шельф рассматривается ОАО «Газпром» как один из наиболее перспективных регионов для выявления новых и освоения открытых месторождений углеводородов.

Начальные суммарные ресурсы углеводородов континентального шельфа России составляют около 100 млрд. тонн условного топлива, из которых около 80% – газ. Основные ресурсы углеводородов (около 70%) сосредоточены в недрах арктических морей – Баренцева, Печорского, Карского. При этом в недрах Баренцева и Карского морей преобладают газ и конденсат, в Печорском море – нефть.

Газпром владеет лицензиями на разработку таких уникальных месторождений, как Штокмановское и Приразломное.

Разведанные запасы газа Штокмановского газоконденсатного месторождения составляют 3,66 трлн. куб. м, конденсата – 31 млн. т. Месторождение расположено в центральной части шельфа российского сектора Баренцева моря.

Штокмановское месторождение станет ресурсной базой для экспорта российского газа в Европу по газопроводу «Норд Стрим» (Северо-Европейский газопровод). Разработку месторождения Газпром будет вести самостоятельно.

Ввод в эксплуатацию Штокмановского месторождения запланирован на 2013 год.

Приразломное нефтяное месторождение является базовым для развития морской нефтедобычи в пределах юго-восточного шельфа Баренцева моря. Извлекаемые запасы нефти Приразломного месторождения составляют 46,4 млн. т, что позволяет добывать в год около 6 млн. т нефти. Морская транспортировка нефти по Баренцеву, Норвежскому и Северному морям на нефтеперерабатывающие заводы Западной Европы рассматривается как один из вариантов доставки.

Выход на рынок КНР

Стратегия «Газпрома» как глобальной энергетической компании не может быть реализована без выхода на новые перспективные рынки. Значительный потенциал спроса на российский газ существует в странах Азиатско-Тихоокеанского региона, прежде всего – в Китае.

21–22 марта 2006 года в рамках официального визита Президента Российской Федерации В.В.Путина в Китайскую Народную Республику руководители Газпрома и Китайской национальной нефтегазовой компании подписали «Протокол о поставках природного газа из России в КНР», в котором зафиксированы основные договоренности по срокам, объемам, маршрутам поставок газа и принципам формирования формулы цены. Российское «голубое топливо» начнет поступать в Китай в 2011 году. Российский природный газ будет поступать в КНР из Единой системы газоснабжения России по двум маршрутам – западному, из районов традиционной российской газодобычи, и восточному – с месторождений острова Сахалин. Планируемый годовой объем поставок – 68 млрд. куб. м (30 млрд. куб. м – по западному маршруту и 38 млрд. куб. м – по восточному).

С подписанием Протокола для газовой отрасли России обозначился целый комплекс стратегических преимуществ. Значимость «китайского вектора» тесно связана с газпромовскими программами формирования новых центров газодобычи – на полуострове Ямал, в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке. Присутствие Китая в числе основных потребителей российского газа дает предметное представление о перспективных объемах, сроках и маршрутах поставок. «Мы рассматриваем Китай не только как наиболее перспективный экспортный рынок, но и как партнера по реализации газотранспортных проектов и совместному маркетингу газа», – заявил Председатель Правления «Газпрома» Алексей Миллер.

Российский газ – наиболее оптимальный и взаимовыгодный вариант удовлетворения возрастающих энергетических потребностей КНР, поэтому обе стороны заинтересованы в скорейшем осуществлении договоренностей, зафиксированных в Протоколе. При этом возникающие обязательства перед Китаем по поставкам газа никак не отразятся на исполнении Газпромом уже заключенных контрактов с другими странами-покупателями российского газа. Для этого Газпром обладает достаточными ресурсами газа и добычными возможностями.

Вскоре после подписания «Протокола о поставках природного газа из России в КНР» развернулись предметные технико-экономические исследования маршрутов поставок и начались коммерческие переговоры, которые планируется завершить в ближайшее время.

Для реализации поставок на первом этапе из Западной Сибири предусматривается создание новой трубопроводной транспортной системы «Алтай». В настоящее время проект находится на стадии подготовки обоснования инвестиций. Особое значение, как и при реализации других проектов, будет уделено экологическим аспектам. На этапе планирования трассы будут рассмотрены все возможные маршруты прокладки газопровода. Окончательный выбор трассы будет зависеть не только от экономики проекта, но и возможных последствий для окружающей среды.

Газпром обладает многолетним уникальным опытом проектировки и сооружения газотранспортных систем в экстремальных условиях, применяя при этом самые передовые и надежные системы защиты, контроля и мониторинга окружающей среды. Газопроводы «Голубой поток», «Ямал-Европа», «СРТО-Торжок» и другие успешно функционируют не один год. Строительство газопровода «Голубой поток» было намного более сложным, чем газопровода «Алтай», требовало нестандартных, не имеющих аналогов технических решений, в том числе направленных на его экологическую безопасность. Опыт сооружения «Голубого потока» доказал на практике возможность безопасного прохождения трассы в местах особо охраняемых природных территорий, сложнейших горных рельефов и пр.

Проект «Алтай» пройдет не только все обязательные в таком случае общественные слушания и экологические экспертизы (отраслевую и государственную), но и независимую экологическую экспертизу. Подготовка проекта и его реализация будут проходить максимально прозрачно с привлечением научной и экологической общественности, средств массовой информации.

Сжиженный природный газ

ОАО «Газпром» рассматривает возможности выхода на мировые рынки с новым продуктом – сжиженным природным газом (СПГ).

Рынок сжиженного природного газа характеризуется благоприятными внешними условиями и повышением прибыльности сектора. СПГ становится неотъемлемой частью мировой торговли газом, перейдя в разряд одного из ключевых факторов формирования мирового рынка. Глобальное газопотребление растет в среднем на 2,5% в год, причем большая часть этого прироста обеспечивается за счет СПГ.

Стратегическими целями ОАО «Газпром» в области производства и поставок СПГ являются:

организация эффективной системы производства и поставок СПГ с использованием современных технико-технологических решений;

диверсификация поставок и расширение рынка сбыта;

занятие лидирующих позиций на рынке СПГ.

С 2004 года ОАО «Газпром» реализует поэтапную стратегию наращивания присутствия на рынке СПГ. В 2005-2006 г.г. в рамках реализации первого этапа стратегии (организация разовых сделок и разменных операций «СПГ – трубопроводный газ») были осуществлены поставки сжиженного газа в США, Великобританию, Южную Корею и Японию. Общий объем продажи СПГ составил 0,5 млрд. куб. м.

На следующем этапе реализации стратегии «Газпром» планирует организовать производство СПГ на территории России и в третьих странах, обеспечив при этом самостоятельный маркетинг СПГ. Для эффективного выхода на мировой рынок СПГ «Газпром» предусматривает опережающее вхождение в уже действующие СПГ проекты на сырьевой базе, принадлежащей другим компаниям, через приобретение или размен.

Планомерное наращивание производства СПГ (в России и за рубежом) и мощности танкерного флота по его перевозке, параллельно с маркетинговыми усилиями, позволит ОАО «Газпром» к 2030 году занять заметное положение на мировом рынке этого товара.

Наиболее привлекательным для поставок ОАО «Газпром» признан рынок Атлантического бассейна, как самый емкий, ликвидный и испытывающий наибольшее превышение спроса над предложением.

Освоение и использование углеводородных ресурсов Центральной Азии

Узбекистан. С середины 2004 года ОАО «Газпром» через дочернее общество – ЗАО «Зарубежнефтегаз» – участвует в восстановлении добычи газа на месторождении Шахпахты (ежегодная добыча газа на этом месторождении составляет около 500 млн. куб. м).

В январе 2006 года ОАО «Газпром» и НХК «Узбекнефтегаз» подписали «Соглашение об основных принципах проведения геологического изучения недр инвестиционных блоков Устюртского региона Республики Узбекистан с последующей разработкой выявленных месторождений нефти и газа на условиях СРП».

В соответствии с документом, российская сторона разработает поэтапную программу геологоразведочных работ на новых инвестиционных блоках Устюртского региона и, в случае открытия месторождений, будет иметь исключительное право на участие в переговорах с Республикой Узбекистан по их освоению на условиях СРП. Реализация природного газа, добытого на месторождениях Устюртского региона, будет осуществляться через единый экспортный канал ОАО «Газпром» – ООО «Газэкспорт».

Казахстан. Российская сторона, представленная совместным предприятием ОАО «Газпром» и ОАО «ЛУКОЙЛ» – «ЦентрКаспнефтегаз» – и Казахстан сотрудничают в рамках «Соглашения о принципах совместного освоения углеводородных ресурсов геологической структуры «Центральная». Российской стороной проводится работа по подготовке ТЭО соглашения о разделе продукции по этому проекту. Уже выполнены электроразведочные работы, инженерно-геологические изыскания на площадке под строительство первой поисковой скважины. Проведены экологические и гидрометеорологические исследования. Разработана предварительная геологическая модель прогнозируемого месторождения.

В июне 2002 года ОАО «Газпром» и ЗАО «Национальная компания «КазМунайГаз»» создали на паритетной основе и зарегистрировали в Республике Казахстан совместное предприятие ЗАО «КазРосГаз» для закупки и маркетинга природного газа, его переработки на ГПЗ России и других видов деятельности.

Российско-казахстанское ЗАО «КазРосГаз» за четыре года работы увеличило объем экспорта газа более чем в шесть раз: с 1,2 млрд. куб. м в 2002 г. до почти 7 млрд. в 2005 г.

Туркменистан. Российско-туркменские отношения в газовой сфере строятся на базе долгосрочного двустороннего Соглашения о сотрудничестве в этой отрасли, которое было подписано в апреле 2003 года Президентом РФ Владимиром Путиным и Президентом Туркменистана Сапармуратом Ниязовым. Срок действия документа – с 1 января 2004 г. до 31 декабря 2028 г.
Уполномоченными организациями по реализации Соглашения определены ОАО «Газпром» и государственная торговая корпорация «Туркменнефтегаз».

В рамках Соглашения дочернее предприятие Газпрома – ООО «Газэкспорт» и «Туркменнефтегаз» заключили на тот же период долгосрочный контракт купли-продажи туркменского природного газа. В 2005 году закуплено около 4 млрд. куб. м газа.

В 2006 году этот объем может увеличиться до 42 млрд. куб. м., в 2007–2009 годах – по 50 млрд. куб. м. в год. При этом цена на туркменский газ, закупаемый «Газпромом», до конца 2009 года должна остаться неизменной – 100 долларов за тысячу кубометров.

Освоение месторождений углеводородов за рубежом

В течение последних лет Газпром проводит сейсморазведочные и подготовительные работы в шельфовых зонах Индии и Вьетнама.

В сентябре 2005 года Газпром выиграл тендер на разведку и разработку двух блоков шельфовых газовых месторождений – Урумако 1 и Урумако 2 – в Венесуэле. Газпром располагает лицензиями на разведку и разработку месторождений сроком на 30 лет. В течение первых четырех лет предусматривается осуществление программы геологоразведочных работ, включающей проведение сейсморазведки и бурение разведочных скважин.

Газопровод «Норд Стрим»

Проект газопровода «Норд Стрим» создает принципиально новый маршрут экспорта российского газа в Европу. Трасса газопровода «Норд Стрим» протяженностью около 1200 км пройдет через акваторию Балтийского моря от бухты Портовая (район г. Выборг) до побережья Германии (район г. Грайфсвальд). Газопровод «Норд Стрим» обеспечит поставку российского газа европейским потребителям в объеме до 55 млрд. куб. м в год.

Проект «Норд Стрим» включен Европейским Союзом в перечень приоритетных проектов трансъевропейской газовой сети. Его реализация позволит Газпрому диверсифицировать экспортные потоки и напрямую связать газотранспортные сети России с общеевропейской газовой сетью. Отличительной особенностью газопровода «Норд Стрим» является отсутствие на его пути транзитных государств, что снижает страновые риски и стоимость транспортировки российского газа и одновременно повышает надежность его поставок на экспорт. Строительство газопровода «Норд Стрим» будет способствовать расширению газоснабжения Северо-Западного федерального округа России.

В сентябре 2005 года было подписано принципиальное соглашение между ОАО «Газпром», «БАСФ АГ» и «Э. ОН АГ» о строительстве газопровода «Норд Стрим». Сооружение наземной части газопровода было начато в декабре 2005 года. Ввод газопровода в эксплуатацию намечен на 2010 год.

Газопровод СРТО-Торжок

С 1995 г. ОАО «Газпром» осуществляет строительство газопровода от Уренгойского месторождения, расположенного в северных районах Тюменской области (СРТО), до города Торжок. Этот газопровод станет важной частью действующей в настоящее время многониточной газотранспортной системы «Уренгой – Надым – Перегребное – Ухта – Торжок». Он позволит увеличить мощности по поставкам газа промышленным и коммунально-бытовым потребителям Северо-Западного региона России, а также обеспечит экспортные поставки по газопроводу Ямал-Европа. Газопровод планируется вводить в эксплуатацию поэтапно до 2007 г.

Проект расширения газотранспортной системы «Средняя Азия – Центр» (САЦ)

Система газопроводов САЦ сегодня является основной транспортной магистралью для экспорта газа из Туркменистана, Узбекистана и Казахстана. Газпром обеспечивает транзит среднеазиатского газа на российский и экспортный рынки, а также выполняет функции оператора транзита туркменского газа по территориям Узбекистана и Казахстана.

За время эксплуатации – более 30 лет – система САЦ существенно выработала свой ресурс и нуждается в серьезной реконструкции. Пропускная способность газотранспортной системы (ГТС) САЦ – около 45 млрд. куб. м в год.

Для обеспечения транспортных мощностей по транзиту туркменского, узбекского и казахстанского газа ОАО «Газпром» реализуется «Программа приоритетных мероприятий», направленная на восстановление и расширение ГТС САЦ и заключение долгосрочных контрактов на транзит по территориям Узбекистана и Казахстана.

Работы по модернизации и расширению ГТС САЦ разделены на два этапа. Первый этап связан в основном с расширением мощностей системы на территории Узбекистана до уровня, обеспечивающего транспортировку центрально-азиатского газа в объеме около 55 млрд. куб. м. На втором этапе планируется продолжить реконструкцию существующей ГТС и начать строительство нового газопровода мощностью 30 млрд. куб. м в год. Принятие инвестиционного решения по этому вопросу зависит от предоставления результатов независимого аудита запасов углеводородов Туркменистана, что является гарантией загрузки новых газотранспортных мощностей.

Продажа газа внутри страны

Центральный производственно-диспетчерский департамент

300,8 млрд. куб. м в 2001 г.
298,0 млрд. куб. м в 2002 г.
309,1 млрд. куб. м в 2003 г.
305,7 млрд. куб. м в 2004 г.
307,0 млрд. куб. м в 2005 г.

Уровень газификации РФ природным газом:

53% в 2005 г.
60% в 2008 г.

Какой объем газа Газпром ежегодно поставляет предприятиям и населению России?

В 2005 г. организации Газпрома продали российским потребителям 307 млрд. куб. м газа.

Цены на газ, добываемый и реализуемый ОАО «Газпром» и его аффилированными лицами в 2006 году, без НДС, руб./1000 м3

По каким ценам Газпром реализует газ российским потребителям? Как устанавливаются эти цены?

В России цены на газ, добываемый и реализуемый ОАО «Газпром» и его аффилированными лицами, ежегодно устанавливаются государством в лице Федеральной службы по тарифам. Газовые тарифы дифференцируются по ценовым поясам. До 2005 г. их было семь, с 1 января 2006 года – 13 поясов.

В 2005 г. оптовые цены на газ были увеличены в среднем на 23 % и средняя цена реализации газпромовского газа (без НДС) составила 1014,1 руб. за тысячу куб. м. Это повышение было предусмотрено как в федеральном, так и в региональных бюджетах.

Цены на 2006 г. введены в действие Приказом Федеральной службы по тарифам РФ № 524-э / 1 от 17 ноября 2005 года. Повышение составило в среднем 11,9 %

По мнению Газпрома, в промышленном секторе российской экономики уже сложились условия для расширения реализации газа по свободным ценам. В этой связи компания выступила с инициативой использовать в 2006 г. биржевые технологии для определения цен поставок газа промышленным потребителям, а регулируемые цены на газ сохранить только для жилищно-коммунального хозяйства, бюджетных потребителей и населения. Это предложение Газпрома поддержали практически все российские поставщики природного газа.

Протяженность распределительных газопроводов

Почему газ дорожает?

Газ в России – самый дешевый вид топлива. Одно из негативных последствий этого – изменение структуры энергопотребления в стране. Снизилось использование угля, мазута и других видов альтернативного топлива, а, значит, снизилась и необходимость увеличения их производства и развития соответствующих отраслей.

Низкие цены на газ негативно сказались и на развитии самой газовой отрасли, для которой внутренний рынок стал убыточным. По сути, Газпром субсидирует огромное количество частных предприятий. Низкие цены не позволяют вкладывать средства в разработку новых месторождений, прокладку новых газопроводов, реконструкцию действующих мощностей, а без этого немыслимо развитие газовой отрасли. Существующие цены на газ в России не позволяют покрыть затраты на производство, транспортировку и реализацию газа.

Именно поэтому до 2010 года цены на газ в соответствии с Энергетической стратегией России (в первую очередь – для промышленных потребителей) должны вырасти в 2–2,5 раза по сравнению с уровнем 2003 года.

Структура продаж газа Газпрома по группам потребителей в 2005 г., %

Как Газпром решает, сколько газа поставить тому или иному потребителю?

Необходимость планирования поставок газа потребителям внутри страны и соответствующего распределения лимитов вызвана искусственно заниженными в России ценами на газ и, соответственно, повышенным спросом на него.

При планировании поставок газа потребителям Газпром руководствуется документом под названием «Порядок распределения ресурсов газа ОАО «Газпром» с учетом экспортных поставок и производства газа независимыми организациями».

Согласно этому документу, ООО «Межрегионгаз» ежеквартально и ежегодно предоставляет профильным департаментам Газпрома информацию о фактических объемах поставок газа потребителям за прошедший квартал (год). Кроме того, «Межрегионгаз» собирает заявки от потребителей на поставки газа на следующий год. Исходя из полученных данных осуществляется распределение газа.

Количество населенных пунктов, газифицированных природным и сжиженным газом

При этом учитывается выполнение потребителями обязательств по оплате газа за предыдущие годы. В случае необходимости Газпром выделяет платежеспособным потребителям дополнительные объемы газа, с учетом технических возможностей ЕСГ и обязательств по уже заключенным экспортным и внутренним контрактам.

Кроме того, газ предоставляется новым потребителям. Для этого компания-потребитель предоставляет заявку, подробные расчеты потребности в тепле и топливе и заключение транспортных организаций о технической возможности поставки газа. Разрешение на использование газа выдается с учетом наличия ресурсов газа по регионам России, оптимальной загрузки газотранспортных систем и экономической целесообразности использования газа как вида топлива.

На каких принципах Газпром осуществляет газификацию регионов?

Начиная с 2002 г. в Газпроме утверждаются программы газификации регионов.

При определении регионов, в которых Газпром планирует развернуть работы по газификации, учитывается несколько факторов:

уровень газификации региона;

возможность региона взять на себя часть расходов по газификации;

задолженность по оплате текущих поставок газа;

отсутствие несогласованных с Газпромом превышений установленных лимитов газа.

В августе 2003 г. Правление утвердило новую редакцию Концепции участия ОАО «Газпром» в газификации регионов Российской Федерации. В новом документе четко прописан механизм взаимодействия ОАО «Газпром» с администрациями регионов на подготовительном этапе газификации:

Заключение соглашения о сотрудничестве между Газпромом и администрацией субъекта РФ;

Заключение договора о газификации;

Заключение договора на разработку инвестиционного проекта;

Сбор предложений администраций по объектам газификации для разработки инвестиционного проекта;

Разработка инвестиционного проекта, включающего генеральную схему газификации, ТЭО и бизнес-план;

Формирование и утверждение поэтапной Программы газификации субъекта РФ на основе инвестиционного проекта;

Утверждение перечня объектов для газификации на основе ТЭО;

Определение форм участия ОАО «Газпром» в газификации объектов, источников и форм финансирования.

Что делает Газпром для расширения газификации России?

В 2005 году за счет средств Газпрома построено 2,5 тыс. км газопроводов среднего и низкого давления в 40 регионах Российской Федерации. Газпром приступил к реализации масштабной Программы газификации регионов России на 2005–2007 гг. В течение трех лет предусматривается проложить более 12 тыс. км распределительных газопроводов. Объем инвестиций составит 35 млрд. руб. Из них в 2005 г. выделено 5,2 млрд. руб., на 2006 г. запланировано 17,6 млрд. руб., на 2007 г. – 12,2 млрд. руб.

Средняя цена реализации газа (без НДС) на внутреннем рынке и прогноз изменения цен в соответствии с Энергетической стратегией России (данные приведены в рублях)

Показатели газообеспечения предприятий и жилого фонда в РФ

Реализация этой Программы обеспечит повышение уровня газификации природным газом в среднем по России до 60 %, в том числе в городах до 66 %, в сельской местности до 42 %. Природный газ придет в дома 11 млн. россиян. При этом будут газифицированы 1120 населенных пунктов, 3851 тыс. квартир и домовладений, из них в городах 2673 тыс., в сельской местности 1178 тыс.; будут переведены на природный газ около 20 тыс. коммунально-бытовых предприятий (больницы, детские сады, школы и т. д.), более 5 тыс. сельских и поселковых отопительных котельных, более 500 сельскохозяйственных предприятий. Программой предусмотрено строительство более 12000 км газопроводов, что позволит в среднем в 1,5–2 раза увеличить загрузку действующих газопроводов-отводов и значительно повысить эффективность их использования.

Программа газификации охватывает 53 российских региона, поэтому для успеха ее реализации принципиально важно распределить «зоны ответственности» Газпрома и региональных властей и скоординировать действия. Газпром обеспечит строительство межпоселковых газопроводов, а за прокладку уличных сетей и доведение «голубого топлива» до конфорок в домах жителей должны отвечать региональные и местные власти. В целях синхронизации действий по выполнению Программы Газпром заключает с администрациями регионов сетевые графики газификации. В них применительно к каждому объекту газификации определены конкретные виды работ и сроки их выполнения Газпромом и региональными властями.

Для обеспечения эффективности капиталовложений в развитие газораспределительной инфраструктуры в Газпроме проводится консолидация активов в сфере газораспределения. Активы передаются ОАО «Газпромрегионгаз», входящему в Группу Газпром. Консолидация этих активов создаст предпосылки для проведения единой тарифной политики, формирования источников финансирования для поддержания в рабочем состоянии региональных газовых сетей.

В России газифицировано жилого фонда:

в городах и поселках городского типа – 77,1 %

в сельской местности – 42,3 %

Запасы

Заполярное газонефтеконденсатное месторождение

По российской классификации запасов:

Запасы природного газа Газпрома 29,1 трлн. куб. м
Конденсата 1,22 млрд. т
Нефти 1,36 млрд. т
Текущая стоимость запасов 138,6 млрд. долл. США

Какими запасами располагает Газпром и какова их стоимость?

Газпром располагает самыми богатыми в мире запасами природного газа. Его доля в мировых доказанных запасах газа составляет около 17 %, в российских – более 60 %.

Разведанные запасы Группы Газпром оцениваются примерно в 29,1 трлн. куб. м. Каждый год Газпром проводит аудит новых месторождений и корректировку объемов и стоимости запасов месторождений, прошедших аудит ранее. При этом учитывается динамика запасов (накопленная добыча и прирост), а также изменение производственных затрат, налогов и цен на газ.

Всего по международным стандартам по состоянию на 31.12.2005 г. независимый аудит прошли 95 % запасов природного газа, 90 % конденсата и около 90 % нефти Газпрома категорий A+B+С1 (без учета Сибнефти).

Независимый аудит запасов Газпрома и их текущая стоимость

Доля Газпрома в мировых запасах газа

Доказанные запасы природного газа основных регионов мира, в 2005 г.

Текущая стоимость запасов углеводородов Газпрома оценена в 138,6 млрд. долларов США.

По итогам 2005 года, впервые за время существования акционерного общества «Газпром» прирост объема разведанных запасов газа, составивший 583,4 млрд. куб. м, существенно превысил объем его добычи.

Какие задачи стоят перед Газпромом по восполнению минерально-сырьевой базы?

Основной целью геолого-разведочных работ, проводимых Газпромом, является восполнение объемов добычи углеводородов запасами промышленных категорий в районах газодобычи, а также подготовка сырьевой базы в перспективных регионах.

До 2010 года основными регионами проведения геологоразведочных работ будут являться Западно-Сибирский, Тимано-Печорский и Прикаспийский. При этом активизируется работа в Обской и Тазовской губах Карского моря, а также на шельфе Печорского моря. Кроме того, в этот период начнет возрастать роль Восточно-Сибирского и Дальневосточного регионов в объемах геолого-разведочных работ.

В 2011–2020 гг. основными территориями деятельности для восполнения минерально-сырьевой базы станут шельф арктических морей и Охотское море, Красноярский край, Иркутская область, Саха-Якутия и шельф острова Сахалин.

В перспективе приоритетными останутся арктические районы Западной Сибири, Восточная Сибирь, шельф арктических морей. Также предполагается выход с поисково-разведочными работами в новые, пока не изученные районы Сибирского и Дальневосточного федеральных округов (север Эвенкии, Саха-Якутия, Чукотка, Камчатка и др.).

В 2005 году были уточнены показатели «Программы развития минерально-сырьевой базы газовой промышленности до 2030 г.». Реализация Программы в период 2002–2030 гг. ставит целью обеспечить прирост запасов газа в объеме 23,5 трлн. куб. м., конденсата и нефти – 3,4 млрд. т.

Утилизируем все виды отходов - вывоз строительного мусора

Газовая труба через горный алтай. Глава 8. Минпромэнерго вернулось кэнергосбережению. Энергосбережение. Новая страница 1.

Главная -> Экология